?

Log in

09 грудень 2017 @ 23:42 FAQ по "Сердцу Меча"
Их накопилось столько, что проще собрать в одном месте и всех новых вопрошающих сразу посылать туда. Вот начну с этого треда. Никто не хочет позадавать вопросов?


NEW


Если в Империи совершеннолетие с 18, то со скольки оно в Вавилоне? Просто Бет еще не молодовата ли для свадьбы? Или для императоров это не важно? И еще - сколько там можно иметь жен и мужей? Если их несколько, то все, кроме одного - это всегда "м-браки"?



Сколько всего планируется романов в цикле (не вообще о мире Рима-Вавилона, а именно о пассажирах "Паломника") и когда приблизительно должен выйти следующий?



 


Какие бывают разновидности гемов?

Почему христиан и мессианских евреев, ушедших с Эбером, не пускают на Землю? 


Скажите, а где можно побольше узнать о мире СМ? Про историю Крестового Похода, про то, откуда вообще пошли Рим и Вавилон. Про политическую систему там и там. Вот, например, вавилонские "дома" и римские доминионы - это сходные образования или различные? Кто и на какой срок выбирает тайсегуна Рива? Всех ли глав вавилонских домов выбирают?



Как связаны ПТСР и Сердце меча - через пролог. Хотя не могу сказать, что разобралась в этой истории. Что такое этот А-Шиар? Чего он хотел? Как история Белгариона вписывается в общую канву событий? Какое отношение к этому всему имеет Брайан Риордан? Или это один и тот же человек? Будьте добры, объясните кто-нибудь!

Новое! http://morreth.livejournal.com/575240.html?thread=18645512#t18645512
About this Entry
Свободная Луна
26 серпень 2017 @ 16:29 Верхний постинг
Вместо эпиграфа

Ненавижу убийцу, что осуждает вспыльчивого.

Ненавижу прелюбодея, когда осуждает блудника.

Ненавижу глупца, философствовать мнящего.

Ненавижу судью, взирающего на лица.

Ненавижу молчащего, когда время говорить.

Ненавижу учащего, а ничего не знающего.

Ненавижу враждующего, ведь не любит он Бога.
Св. прп. Кассия, песнописица




Френд- и банполитика

Я зафренживаю людей, которые либо являются моими пореаловыми знакомыми и френдами, либо чем-то меня очень заинтересовали.

Я не люблю людоедов, поэтому если у вас во френдах людоед, то у меня во френдах не будет вас.

Бан-политика очень проста: не наезжайте на моих друзей и родных и не проповедуйте людоедства. За наезды на себя я баню под настроение, приступы великодушия накатывают и откатывают.

Когда-то я считала, что должна каждому давать свободу слова, но с тех пор у меня отросли внутренние границы. Этот ЖЖ - мое пространство. Тот, кто пришел без приглашения, должен вести себя так, как если бы без приглашения пришел на чужую вечеринку: или стань желанным гостем, или хотя бы веди себя прилично.

Репост- и дайджест-политика

Она еще проще: у меня можно брать для своего журнала и дайджеста все, что не под замком, не спрашивая предварительного разрешения. Только будьте добры, не приписывайте себе или кому бы то ни было авторство взятого.

Мои переводы:

Читати більшеCollapse )
АПД. Решила собрать в кучку немногочисленные собственные стишки.

Отставная фрейлина... - http://morreth.livejournal.com/965321.html
Птица и самурай - http://morreth.livejournal.com/1012624.html
Гонец из Пизы - http://morreth.livejournal.com/1242013.html
Черешнева Богоматір - http://morreth.livejournal.com/2954491.html

А вот еще полезный баннер. Тут много классических книжек на разных языках.

Go To Project Gutenberg
About this Entry
Свободная Луна
24 вересень 2016 @ 18:35 Що не так з Лещенко? Що не так з усіма нами?
Двадцять з гаком років тому сталася гучна подія, яка ввійшла у новітню історію під назвою «Монікагейт». Про неї всі чули, всі відпускали жартики про «оральний кабінет» та «що вважати за секс», але більшість наших громадян (як і більшість мешканців СНГ) цілком випустили з виду головне: американці не вибачили президентові навіть не того, що він бахурював з практиканткою просто у Білому Домі. Вони не вибачили йому того, що він збрехав, даючи свідчення під присягою. Ні, звичайно, ніхто не радів з того, що президент виявився бабником (ну, крім його політичних опонентів), але це, мабуть, зійшло б Клінтонові з рук, бо виборці-чоловіки могли б його, як то кажуть, «по-чоловічому» зрозуміти. Але брехня під присягою – річ набагато серйозніша за сексуальну моральність. І цього йому не простили.
Схожим чином «по-людськи» зрозуміти Лещенка може кожен українець. Хороша квартира, можливість придбати її, позичивши гроші без процентів, на перший погляд усе законно… Зрештою, люди, яких він викривав, робили значно гірші речі… Ну тобто, сам факт купівлі квартири – це як закрутити з Монікою. Слабість людської натури плюс уявна можливість вискочити сухим з води. Человєци суть.
Але надалі починається те, що можна порівняти з брехнею Клінтона під присягою: виправдання, «це все законно» і таке інше. Як і Клінтон свого часу, Лещенко не розуміє однієї простої речі: справа не в порушенні закону. Справа в порушенні довіри.
Зараз широко розповсюдився жарт про те, що українці хочуть двох речей: щоб не було корупції, і щоб кум міг порішать, єсли шо. А ще можна сказати так: українці хочуть, щоб у політиці з’явилися чисті люди, але самі не хочуть ставати цими чистими людьми. Чисті мають десь взятися, я не знаю, з неба. Самі собою.
Наведу цитату з свого приятеля та колеги, письменника Яна Валєтова:

Много раз говорили мне – иди в политику. Были вполне конкретные предложения.
Но бесплатных пирожных не бывает.
Вопрос – а как жить на 6500 гривен? – всегда вызывал кривоватую усмешку.
Ты что, дурак? Мы этот вопрос порешаем! Поможем!
Понимаете, когда ты играешь за команду бизнесменов, то все ок. Понятно. Есть бизнес. Есть закон. Нашёл дырку в заборе – повезло. Не нашёл – отвечаешь. Правила просто и понятны. Все прозрачно.
Но если ты идёшь во власть, чтобы решать вопросы бизнеса, а не страны…
Тут уже расклад другой. Тут святее Папы изобразить не получится.
Или все всем и сразу понятно, тогда и изображать девственницу глупо. Или. Рано или поздно тебя схватят за руку. За квартирку. За машинку. За курортик. Потому что 6500 – это максимум на дачу маршруткой.

Только никто из наших избранников маршруткой на дачу не катается. Не тот завод.
Лещенко все кошмарят не потому, что он нечестный и облажался. А потому, что попался. Там других нет.


И вашим, и нашим не получится. Но кто-то обязательно будет пытаться. Это точно.
Насправді, коли таке кажуть люди з розумом і волею, у мене опускаються руки. Ян – з того соціального прошарку, на якому полягає вся надія України на переміни до кращого життя, бо в цих людей є бачення, розуміння та сили щось змінити. Але тверезий розсуд цих людей колись спонукав їх зайнятися бізнесом, покращувати насамперед власний добробут. Вони роблять у країні велику справу, сплачують значну частку податків та створюють робочі місця. Вони постійно скаржаться на ідіотизм та продажність влади, вони достатньо компетентні, щоб знати, які потрібні зміни… але стати владою та щось перемінити відмовляються цілком, бо тверезо усвідомлюють: «опуститися» у якості життя до 6500 грн на місяць та «маршруткой на дачу» вони категорично не можуть, а «порешать», як ото прийнято зараз – нижче за їхню гідність.
Але ж люди, 6500 – це у півтора рази більше за середню жіночу зарплатню по Україні та значно більше за середню чоловічу. Так, у нас такі жалюгідні заробітки, але такими є заробітки нашого пересічного виборця! І якщо ви не здатні на час своєї служби цьому виборцеві урізати себе до В ПІВТОРИ РАЗИ кращого, ніж у нього, рівню життя – то на кого цій країні взагалі сподіватися? Ян у своєму ЖЖ мріє про Піночета, але й Піночет не поспішає падати на нас з неба (і слава Богові, алілуя).
Я не стану закликати до жертовності та громадянського обов’язку. Бог свідок, мені смішно чути, коли люди говорять про життя на 6500 грн як про цілоспалення. Я закликатиму до прагматизму.
Є така штука – «політичний капітал». Або «кредит довіри». Тобто, коли люди знають про тебе щось хороше і не знають нічого поганого, вони схильні тобі довіряти, віддавати тобі свої голоси, згоджуватися з тим, що ти витрачаєш їхні гроші на якісь державні проекти та, власне, сам на їхні гроші живеш.
Щоправда, в Україні за 25 років це набуло вигляду «кредит апріорної недовіри». Ну, тобто, люди тобі не вірять і ненавидять тебе, але все одно дають тобі в управління свою країну та свої гроші, апріорно покладаючи собі, що гроші ти процвиндриш, а країну у найкращому разі занехаєш. Але якщо не дати довіру тобі, то вилізе хтось гірший, тому вже краще тобі. Така логіка.
Керуючись нею, ми довели країну до Януковича, і раптом у ході кривавого протистояння виявили, що логіка «краще такий, бо буде ще гірший» нас підвела і що попит на чесну політику таки є.
Отже, в наявних умовах задовольняти цей попит – насамперед логічно і практично. Навіть якщо ти персонально, як політик, весь такий цинічно-прагматичний, є дуже великий сенс удавати Робесп’єра Непідкупного, бо саме на таких є попит.
Звичайно, прагматик відрізняється від справжнього Непідкупного тим, що врешті решт реалізує свій політичний капітал у капітал справжній. Як ото давньокитайський польовий командир Лю Бей, який зрештою вирішив, що власне царство краще за репутацію «чистого мужа».
Але є нюанс. Наші політики, які приходять на хвилі попиту на чесність, реалізують свій капітал за якусь дрібноту, а не за царство. Оплачене весілля та поїздочка на Кіпр. Машинка. Квартирка в Києві. Враження таке, що амбіції в них закінчуються на актуальній депутатській каденції, а далі одразу настане Армагеддон. Тому квартиру треба хапнути ось зараз, це не може потерпіти п’ять років, її не можна взяти в іпотеку хоч би про людське око, не можна взяти у кредит чи ще щось, ні, треба зараз – і в такий спосіб, який максимально дискредитує тебе, політичну силу, з якою ти асоціювався, та загалом саму ідею боротьби з корупцією.
Що не так з Лещенком? Що не так з нами?
НАМ БРАКУЄ СПРАВЖНІХ АМБІЦІЙ.
Наші амбіції закінчуються на вирішенні квартирного питання та кількох роках «красивого життя», після якого… якось буде. Ми не бачимо внутрішнім оком своїх імен на сторінках підручника історії, навіть через кому з іншими іменами. Ми погоджуємося на жалюгідні та дрібні компроміси.
Якби в Лєщенка були реальні політичні амбіції, якби він подумки казав собі – «за десять років я обиратимуся на Президента», він або пожертвував би сьогоденною можливістю «порішати», або краще попрацював над камуфляжем. Якби він всерйоз продавався, він би зажадав більшої ціни. А він обрав «серединний шлях» – і поповнив собою зниділий лист розчарувань виборця.
«Я знаю діла твої, що ти не холодний, ані гарячий. Якби то холодний чи гарячий ти був!
16. А що ти літеплий, і ні гарячий, ані холодний, то виплюну тебе з Своїх уст…»
(Об'явлення 3:15,16)
About this Entry
Свободная Луна
22 вересень 2016 @ 20:02 Тепер це офіційно
Повість "Над рікою правди", сіквел до ділогії "Серце меча", моя перша книга, написана цілком українською.

На сайті зараз виложено другу частину, де самий екшн та смак.

http://heartofsword.eu/kniga/nad-rikoyu-pravdi

Енджой!
About this Entry
Свободная Луна
21 вересень 2016 @ 20:57 От я не можу второпати
http://yakov-a-jerkov.livejournal.com/1225267.html

Всі ці люди позакінчували радянську школу. Там було багато хуйні, але одну річ радянська школа прищеплювала правильно: відразу до расизму, науу про те, що всі народи та раси рівні.

Звідки тоді взялося оце?

Чи вони пройобували всі політінформації, уроки миру та літературу з оповіданням про Максимку? Чи що?
About this Entry
Свободная Луна
12 вересень 2016 @ 22:58 Две стороны одной войны
Originally posted by mar80. Reposted by morreth at 2016-09-12 22:58:00.



Марьинка-это небольшой городок на линии фронта. Когда, будучи дома, я слышу исходящие то знаю, что скорей всего они летят туда.

Один из парадоксов: я сталкивалась с украинскими военными, которые не хотят верить что украинские снаряды попадают по мирным, но я не сталкивалась не с одним проукраински настроенным гражданским, который бы это отрицал. А вот в случае с днр-цами ситуация обратная: военные поражают цели, то что там погибают гражданские-так это все равно враги, и их не жалко, а вот днр-гражданские просто не хотят думать что там, в Марьинки, Авдеевке, Песках тоже есть и старики, и дети, и те, кто не смог оставить свое жилье. Сколько раз пыталась задать вопрос:
-Чем те люди не такие, почему тут мы скорбим, а тут рыбу заворачиваем....?

Ответ так и не получила.

К сожалению мне сложно оправдать и украинские СМИ, по запросу про погибших от днр-ских снарядов вы в интернете найдете только про хунту и укропов....

Благодаря Пейдж наткнулась на такой список в одной из групп в ВК
Читати більшеCollapse )
About this Entry
10 вересень 2016 @ 15:57 джаз на волынке! С|:-]
Originally posted by kolyuchka53 at джаз на волынке! /:-]
About this Entry
Свободная Луна
08 вересень 2016 @ 23:47 Отруйне море
Один мій друг (тобто, не просто френд, а друг), забабахав підзамочне опитування на кшталт дтиячої гри "ти за місяць, чи за сонце".

От є певна школа. А в ній два педагоги. Одне ласе до старшокласниць, але, крий боже, не ґвалтує та не шантажує оцінками, а лише умілими залицяннями пробуджує в дівчат "грай гормон", і надалі пойобує. А інший - тупо сталінюга, який викладає історію. Кого виперти зі школи, бо можна лише одного, на іншого не вистачить ресурсів?

Зробивши над собою ментальне зусилля і натягнувши цю сову на глобус України, і відповідаю другові, що треба чкуряти з тієї школи, немов з чумної будівлі, звичайно, з дітьми, всіма лахами й домашньою худобою (ховрашка з живого кутка прихопити). І не оглядатися, бо Бозя перетворить на соляний стовп.

Ким треба бути, щоб цю відповідь у своїй голові перетлумачити як "виганяємо сталініста, залишаємо педофіла"? Людмилою Петрановською, аххуєнним топовим психологом і рупором російського гуманізму, але я зараз не про те.

Люди в каментах почали судити й рядити, а хто ж все ж таки кращий - Гунберт Гунберт чи сталініст? Сталініст, чи Гунберт Гунберт? Поки що більшість схиляється до того, що ганяти треба Гунберта, а сталініста трохи потерпіти, бо школота може заплющити очі та ганяти покемонів, поки сталінюга верзе свою хуйню, а от Гунберт здається народові якимось непереможним.

Тобто, ситуацію "стоїть на катедрі чувирло та пиздить про користь людожерства у народному хазяйстві" люди сприймають як цілком терпиме та звичне зло, і навіть не зло, а так, щось на зразок негоди. Ну от іде сніг узимку, інколи мокрий та огидний, трапляється таке, можна ремствувати, але безглуздо - отак само і сталінюги проповідують благо людожерства, і ніц із тим не поробиш, амінь.

Увага, дітки: отак вони й доїблися до Хуйла.

От уявіть собі: дорослі люди з серйозними сурлами кажуть, що сталінюга безпечніший за Гунберта, бо не зможе індоктринувати весь клас, а так, лише когось.

(тіпа, Гунберт зможе оприходувати весь клас, бгигиги)

ЙОЛОПИ НЕОСВІТЕННІ! Самий факт, що сталінюга не соромиться виносити гній свого міжвушного ганглію на люди, це вже така індоктринація, що кращої не треба! Самий той факт, що з ним розмовляють, як з людиною, здоровкаються, тиснуть руки, що він не почувається прокаженим - це вже індоктринація. Це ви навчаєте діточок, що ідейне людожерство є чимось цілком нормальним та не встидним.

От я чомусь певна, що Гунберт таки сцить проповідувати свою нимфофілію з катедри. Може він буй і радий би, але розуміє, що спільнота не проявить "паніманія". А сталініст - будь ласочка.

(Широ сподіваюся, що серед читачів нема довбойобів, які думають, що я пристаю на сторону Гунберта)

Учитель-людожер це нормально? Тоді Чечня нормально, бандитська приватизація нормально, Беслан нормально, "Курськ" нормально, і не треба дивуватися, що Кримнаш - нормально та Донбас нормально. Толерантність до людожерства приводить до влади людожерів. Жирна крапка.
About this Entry
Свободная Луна
05 вересень 2016 @ 11:05 Бен Гур
Дивлюся Бен Гура. Не нового, а того, класичного, з Чарльтоном Гестоном.
Ох, ця мені сценарна школа "Золотого віку" Голівуда, "експозиційні" діалоги... Підтекст? Який підтекст?
Але не це головне. Головне те, що я дивлюся цього кіна очима українця, в якого були друзі-росіяни...
Це дуже, дуже печальне кіно, якщо дивитися його очима українця, в якого були друзі-росіяни...
About this Entry
Свободная Луна
31 серпень 2016 @ 14:23 С Днем рождения, Сергей!
(простите, что с опозданием)

About this Entry
Свободная Луна
28 серпень 2016 @ 20:43 Раптовий напад натхнення
Джерело натхення тут.

Черешнева Богоматір покоїться, склавши руки,
Хрестом положивши руки на лоно благословенне.
Її золотава шкіра - мов полудень каталанський,
Її погребальні шати - складчасті готичні хвилі.

Черешнева Богоматір замріяна та спокійна,
І в смертній її дрімоті нема ні жалю, ні страху.
Просвітне її обличчя тамує привітний усміх
До того, хто рушив першим, і вже збудував оселю.

Черешнева Богоматір, середньовічне різьбарство.
Провінція ще не знає, що готика вже не в моді,
Що скрізь Ренесанс панує, що скоро прийде бароко,
Що цей стамований усміх позичать вуста Джоконди.
About this Entry
Свободная Луна
28 серпень 2016 @ 16:13 Я не люблю й не перепощую аксіон
Але цього разу вона написала як Боженька.

http://accion-positiva.livejournal.com/23466.html
About this Entry
Свободная Луна
27 серпень 2016 @ 11:36 З Днем народження, Ведмедику!
About this Entry
Свободная Луна
26 серпень 2016 @ 23:31 НА ДУРАКОВ НЕ НУЖЕН НОЖ
Originally posted by d_desyateryk at НА ДУРАКОВ НЕ НУЖЕН НОЖ
НА ДУРАКОВ НЕ НУЖЕН НОЖ
25 сентября в Центре культуры и искусств НТУУ «Киевский политехнический институт» планируется провести концерт россиян Татьяны и Сергея Никитиных.

Наверняка у этого дуэта до сих пор есть немало поклонниц и поклонников в Украине. И можно было бы за них только порадоваться, если бы не одно, крайне неприятное обстоятельство.
Читати більшеCollapse )
About this Entry
Свободная Луна
26 серпень 2016 @ 11:44 З Днем народження, Яне!
About this Entry
Свободная Луна
25 серпень 2016 @ 20:01 346 розділ "Берсерка"
весь присвячений тому, як герої крокують чарівним лісом до оселі ельфіського короля Вишневої Метілі та стикаються з різними чарівними істотами. І він такий всесь світлий та сповнений доброї краси, наче малював його не Міура, а Міядзакі.

А найпрекрасніше те, що король Вишнева Метіль виявився... королевою!

About this Entry
Свободная Луна
25 серпень 2016 @ 01:44 Троха про вишивату
Мій останній накид на душник… Тобто, нарис із мовного питання зачепив болючу тему. Декілька людей прийшли в коменти сказати, що я дуже-дуже не права щодо Ірини Фаріон, а надто неправа, коли вживаю слово «вишивата». Бо нема такого явища і нема такого слова, все то вигадали кляті москалі.
Я міцно взялася за розум та розважила над такою перспективою, і ось що маю сказати:
- На жаль, вишивата є; вона є як явище, отже мова потребує якогось слова для визначення цього явища.
- Слово «вишивата» є ідеальним словом для характеризації цього явища, бо описує разом як принципові розходження з власне ватою, так і принципову подібність до неї та спорідненість.
Не вірите? Ось давайте глянемо.
Вишивата дуже багато уваги приділяє мовному питанню. Хто не говорить українською – не українець. Хто пише, читає та блогує російською – той російський агент.
Але ж, дорогенькі мої, і вата дуже стурбована мовним питанням! До російської мови вона ставиться так, наче купила її усю за власні гроші, сіла на неї всією своєю ватяною дупою і кричить: «Не замай! Гавари сваєй тілячей мовой, нє смей упатріблять наш вілікій, магучій, правдивий в свабодний руській язик!»
Тобто, і вата змагається за те, щоб ми полишили російську мову, і вишивата на відстає. Цю платформу вони поділяють по-братськи.
Ну добре, один раз не Леголас. Може, знайдеться ще питання, у якому вони споріднені?
Ач, знайшлося! Ви здивуєтеся, але ватяники – принаймні ті, що мають українських родичів, до яких їздили щоліта почастуватися домашньою ковбасою та подеколи заглядали на поличку з українськими книжками, або навіть змалку хапонули в школі трохи української мови, – ці ватяники дуже піклуються про чистоту української мови чи вимови! Коли я перейшла на українську у своєму блозі, коли я почала перекладати іноземні поезії українською – мої ненависники дуже голосно сичали, що в мене нечиста та несправжня українська мова, і коли б я отримувала гривню за кожне таке сичання, я б могла щонеділі купувати собі пиво та пити за їхнє здоров’я.
Колись я розважалася тим, що питала тих пуристів, яких саме помилок припускаюся. Вони зазвичай ніц не могли відповісти, бо гівно в ступі розуміли, а не українську мову. Вони й зараз гівно в ступі розуміють, але мені вже нужно їх питати. Вони не скажуть.
Тобто, знову спільна платформа з нашими рідненькими пуристами від вишивати – оце переконання, що українською можна говорити або досконало, або ніяк. Насправді і в вати, і вишивати тут є суспільна мета: почутися вищими за людей, які не розмовляли українською від народження, а вивчали в школі, ба навіть у дорослому віці.
Ось що я вам скажу, дорогенькі: коли я почула, як розмовляють йоркширські сталевари, я покинула всі свої комплекси не тільки щодо української, а й щодо англійської мови. Бо так нівечити мову, як нівечить її «нейтів спікер», годі будь-якому іноземцеві. І це суцільне лицемірство – милуватися львівською ґварою, але форкати на суржик, як та праска турецька.
Третя риса, яка дуже споріднює вату й вишивату – це інвазивність. Тобто, схильність втручатися у чужі кордони, байдуже, державні, чи приватні. Свідки Фаріон, які до мене набігли, були такі само набридливі, як і ватота, що набігала до мене у 2014, і так само ображалися, коли за свою набридливість отримували відкоша.
І четверта риса, що поріднює вишивату з ватою – це щире переконання, що людина не здатна чогось дійти власним розумом, побачити факти й зробити висновки. Вата вірить, що ми зіпсовані американською пропагандою та куплені за печеньки від Нуланд (до речі, що за халепа, де моя частка тих печеньок, га?). Вишивата вірить,що ми зіпсовані московською пропагандою, і зневажаємо Фаріониху саме тому, а не тому, що вона верзе ка зна що. Начебто не лежать на Ютубі у загальному доступі Іроччині вихиляси у дитячому садку, начебто кожен з нас не може зазирнути до її фейсбуку і переконатися, що її чварність обернено пропорційна її розумові, і ця пропорція є константою. Ми, жителі Східної України, зневажаємо її не тому, що нас до цього спонукає Москва, а тому, що вона зневажає нас. Це єдина причина, і іншої нема. Як гукнеться, так і відгукнеться, до нас через губу – і ми у відповідь дулю. Якщо ми кажемо, що в неї з дупи не світить сонце – значить, ми не бачимо сяйва з-під її спідниць, та й по всьому.
П’ята, вирішальна риса, що поєднує вату й вишивату – це віра у прості рішення. Магічне мислення: от ми зараз зробимо якийсь ритуальний жест – і все покращає. От ми заговоримо українською – і всі живоїди, хабарники, совки, мерзотники зникнуть. От ми начепимо георгіївські стрічки – і одразу зробиться усе як при Брєжневє.
Люди, якщо ви знайшли у собі п’ять рис вишивати – то я ніц не можу поробити з тим, що ви є вишиватою. Не хочете, щоб вас нею називали? Не будьте нею. Не поділяйте людей на ґатунки за мовними параметрами. Не ставте нездійснЕнних вимог «або говорити одразу досконало, або взагалі не говорити». Не пхайтеся до незнайомих людей зі своєю цінною думкою без запрошення. Не відмовляйте їм у здатності САМИМ споглядати й робити висновки. Не спокушайтся і не спокушайте простими рішеннями.
На все добре, цьом.
About this Entry
Свободная Луна
24 серпень 2016 @ 14:13 ***
Originally posted by patteran at ***
Пам’яті всіх, кого позбавили права,
пам’яті всіх, кого викреслили зі списків,
пам’яті всіх, кого випалила серпнева заграва,
кому за жодних режимів не ставитимуть обелісків,

пам’яті тих, кого викинули за кордони,
пам’яті тих, хто говорив із зашитими вустами,
пам’яті тих, хто залишився на лінії оборони
пливуть небеса цього ранку,
пливуть над містами.

Пливуть над околицями, пливуть над урядовим кварталом,
пливуть над парламентом,
пливуть над університетом.
Відбивається сонце в ріці червоним коралом.
Останні дні літа.
Пахне димом і медом.

Пахне випаленим пшеничним полем.
Виживи в цьому вогні, юний підранку.
Географією твоєю і видноколом
небо пливе над країною, де щоранку

пам’яті тих, хто пішов, розряджаються телефони,
пам’яті тих, хто зник, працюють судноремонтні заводи,
пам’яті тих, кого немає, переганяють вагони,
і жінки, говорячи про дітей, видихають тепло свободи.

Пам’яті тих, хто впав, пливуть вантажні пороми,
пам’яті тих, кого не назвали, починаються зливи,
працюють невидимі
меліоратори та агрономи,
працюють удень і вночі, тому що важливо,

аби влітку не пересихали ріки,
аби в грудні не завмирали пекарні,
аби в містах можна було купити молоко і ліки,
аби не зупиняли роботу вокзали й друкарні,

щоби всім в радість була їхня праця,
щоби всім ставало уважності й сили,
щоби пам’яті тих, хто боїться, хтось підіймався.
щоби пам’яті тих, хто мовчить, щось говорили.

Сергій Жадан
About this Entry
Свободная Луна
24 серпень 2016 @ 08:42 З Днем народження, Країно!
About this Entry
Свободная Луна
22 серпень 2016 @ 16:28 Письмо от Олега Сенцова.
Originally posted by vnaslidok at Письмо от Олега Сенцова.
Наталья Каплан:

Пришло письмо от Олега.

Всем, кому это интересно!

Третий год я сижу в российской тюрьме. Третий год против моей страны ведут войну. Враг воюет подло, изподтишка, делая вид, что он тут ни при чем. Ему никто уже не верит, но его это не останавливает. Война не бывает красивой, но правда все равно за нами - мы ни на кого не нападали, мы защищаемся. Но кроме этого, главного врага, которого все знают и который снаружи, есть и другие. Они помельче, но они внутри, тут под кожей, они почти свои. Но они не за нас, они за себя. Кто-то остался от старых времен, кто-то просто хочет жить по-старому, но под новой личной. Не выйдет. И у того большого и у этих поменьше цели разные, но нам с ними не по пути. И я не буду говорить, что мы посмотрим кто кого. Я и так знаю, кто победит. Стремление к свободе и прогрессу не остановить.
Нас много в плену в России и еще больше на Донбассе. Кого-то уже освободили, остальные ждут и надеются. У каждого своя история и условия содержания. Кто-то на пленных пиарится, кто-то реально работает. Становиться более известным заключенным, чтобы тебя обменяли быстрее других - это не тот путь, по которому я хотел бы пройти. Я не хочу тянуть одеяло на себя. Я хочу остаться просто фамилией в общем списке. Вряд ли мне предложат выйти последним, но это был бы хороший выбор.
Здесь в заключении мы ограничены. И даже не свободой - этого уже не отнять, а тем, что мало что можем сделать тут для страны. Точнее сделать можем только одно - держаться. Не надо нас вытягивать любой ценой - победа от этого не приблизится. Использовать нас как оружие против врага - да. Знайте, что мы не слабое ваше место. Если нам суждено стать гвоздями в крышку гроба тирана, то я хотел бы быть таким гвоздем. Просто знайте, что этот гвоздь не согнется.

About this Entry
Свободная Луна
21 серпень 2016 @ 15:16 А ще день народження в Яни Дубинянської


Вітаємо морську богиню!
About this Entry
Свободная Луна
21 серпень 2016 @ 14:56 Арсенію 21
20160730_141800

Я ним пишаюся. Він розумна, креативна та чуттєва людина. Він гік, він веде кльовий блог, в якого є дзеркало тут, у ЖЖ - madmundt, він просто гарний хлоп.

Вітаємо!
About this Entry
Свободная Луна
21 серпень 2016 @ 02:05 Усі побігли і я побігла
Ой, гаразд, ну то й я розповім.

У мене в той день було побачення. Себто, мало бути. А той хлоп жив на Севастопольській, а я на Червоному Камені. Хто не з Дніпра, пояснюю: до побудови метра Червона Каменюка - то була дупа світу, а Севастопольська - майже центр, студентський район. Туди ходили три трамваї: 1,5, 7. 1 та 5 досі ходять, а 7 скасували - жирно.
1 йде по головній вулиці міста, проспекті Карла Маркса, що нині Яворницького. 5 та 7 тоді ходили паралельною вулицею Чкалова, що нині Святослава Хороброго. При повороті на Севастопольську всі три маршрути дружньо зливалися в екстазі та далі йшли однією колією.
Але мені, щоб сісти на 7 чи 1, тра було робити пересадку на площі Островського, а до 5 можна було пішки піднятися на ДЗМО та сісти.
Ото я сіла на 5 та й їду собі. Аж десь на Чкалова стоп! - попереду вся лінія захаращена, трамваї стоять. Тобто, і 7, і 5.
Я така тіпа розумна, біжу кілька кварталів вниз на Карла Маркса, що тепер Яворницького, аби сісти на 1. Шозанах, одиниці теж стоять. Але є ж іще тролейбуси! Сідаю на тролейбуса, проїжджаю одну чи дві зупинки, і знову стоп! - тролейбуси також не їдуть.
А маршруток тоді ще не було...
Ну, закоханій дівці сім верст не гак, пішки дісталася Севастопольської. Але хлоп мене не дочекав, десь подівся.
Дійшовши пішки, дізналася, що все стоїть через трамвай та тролейбус, які зіткнулися якраз перед поворотом на Севастопольську, та так вдало, що обірвалися і тролейбусна, і трамвайна лінії.
Тобто, мені й назад нема чим їхати.
Врешті решт допхалася я до хати зі стертими ногами, вся в сльозах. А там батько третє відро чаю випива та весь на нервах. Ти чула? - кричить. - Ти знаєш?
- Та знаю, - кажу. - Не те що чула, бачила: тролейбус в'їхав у трамвай, весь центр стоїть.
А він такий:
- Ти шо? Який тролейбус! Який трамвай! У Москві переворот, ортодоксальні комуняки взяли владу!
А я така:
- Та кого хвилюють ті комуняки, та Москва і той переворот?! МЕНЕ САААААША НЕ ДІЖДАААААВ!
І знову в сльози.
Отаке в мене було гекачіпе.
About this Entry
Свободная Луна
16 серпень 2016 @ 15:06 Сериалы: Фарго, сезон 2.
Originally posted by madmundt at Сериалы: Фарго, сезон 2.


Ну, ребята, кажется лучший сериал прошлого года уже найден. Может, даже лучший сериал из всех, которые находятся на моем списке. Честно говоря, мне трудно представить, что что-либо переплюнет ЭТО.
Если вы хоть чуточку следите за моим блогом, то наверняка уже в курсе что я дико тащусь от братьев Коэн и почти всех фильмов. И мне страшно понравился сериал по их второму самому успешному фильму “Фарго”. Он мне даже понравился больше оригинального фильма. Он был прям преступно хорош, отчего я боялся, что второй сезон не достигнет тех же высот, и повторит судьбу другого сериала-антологии- “Настоящий детектив”.
Но обошлось. Второй сезон “Фарго”, пожалуй, даже чуточку лучше первого. Стоит, правда, повторить старый сентимент: сериал уже довольно мало общего имеет с фильмом Фарго. Первый сезон больше походил на “Старикам тут не место” большую часть времени, чем на оригинальный “Фарго”. Второй сезон ушел еще дальше, можно сказать, максимально далеко. Теперь в нем есть исторический сеттинг, а общая сюжетная канва больше напоминает “Перекресток Миллера” и “Человека, которого не было”. Но у меня с этим нет вообще никаких проблем. Братья Коэны настолько идеальные режиссеры, что я в принципе хотел бы увидеть от них абсолютно любой фильм. Если завтра скажут, что римейк “Призрака в Доспехе” снимают Коэны, я прощу этому фильму паршивое отбеливание каста.
И вот “Фарго” по сути превратился в многосерийный омаж братьям Коэн от людей, которые явно очень любят и хорошо понимают их фильмы. Нет, серьезно, если вы такой же фанат Коэнов, как я, то вы будете ловить разные отсылки и аллюзии к другой работе братьев почти каждую минуту. И мне это все пипец, как нравится. Я жду не дождусь, когда сериал станет омажем “Бартону Финку” или “Серьезному человеку”.
В плане режиссуры и операторской работы, “Фарго” снят лучше всех фильмов, которые я видел в этом году. Идеальный монтаж, отличное использование слоу-мо, освещения, визуальных переходов. У сцен есть темп, море стиля. Местами даже все становится прям по-Скорцезовски круто. Музыка подобрана тоже идеально. Куча забытых песен эпохи, которые при этом еще и что-то значат в каждой сцене, в которой играют. После “Отряда Самоубийц” столь грамотное использование саундтрека воспринимается как некое чудо.
Сценарий, персонажи, диалоги, все это просто идеально. Что неожиданно, оно гораздо смешнее первого сезона.
Если бы я мог к чему придраться, то скажу, что в сериале нету своих Мартина Фримана и Боба Тортона первого сезона. Тот сезон можно было смотреть только ради их двоих. Во втором сезоне как-то однозначных воров шоу нету. Но с другой стороны, все персонажи в целом получились более симпатичными и интересными, и мне не показалось что кто-либо из них был лишним в сериале.
Если вам нужен какой-то вердикт без спойлеров, то вот он: немедленно посмотрите второй сезон Фарго (и первый тоже, хотя это не обязательно для понимания второго). Это 10 часов чистейшей охренительности. 10 часов обалденного кино, каждая серия которого лучше всех фильмов что сейчас идут в кинотеатре.
А теперь, если вы не против, я собираюсь надеть хипстерские очки, и поговорить о глубоких смыслах сериала. Разумеется, тут будут довольно суровые спойлеры.
I"m not a crook!Collapse )
About this Entry
Свободная Луна
13 серпень 2016 @ 14:24 Сериалы: Джессика Джонс (Jessica Jones, сезон первый)
Originally posted by madmundt at Сериалы: Джессика Джонс (Jessica Jones, сезон первый)


Я должен с легким прискорбием сообщить, что мой план смотреть кучу сериалов летом пока не очень удается. Сложно сказать почему, но я просто как-то потерял энтузиазм касательно медии в последнее время. Отчасти потому, что тут невыносимая жара, отчасти потому что у меня сбился режим дня, и отчасти потому что кое-что на меня навалилось.
В общем, давайте поговорим о том, что я смог досмотреть. Джессику Джонс.
Короткая версия: мне очень понравилось
Сериал не то, чтобы превзошел мои ожидания, как это было с Нетфликсофским “Сорвиголовой”. Но сериал оказался несколько иным от того, что я от него ожидал. Отчасти я ожидал другого потому, что я в свое время уже читал комикс “Alias”, на котором и основан сериал.
Чего я совершенно не ожидал, так это того, что в сериале будет столь очаровательная нуар-стилистика, с закадровыми монологами, джаз-музыкой, тенями и т.д. Я был влюблен в стилистику с оупенинга, когда миленький джаз-мотив перерастал в техно с крутым гитарным рифом. Это, в купе с визуалом, дало мне понять, что сериал будет довольно мрачным и серьезным, но в то же время в достаточной степени кэмповым и самоироничным.
С ходу я также отметил великолепную режиссуру, которая в целом уже свойственна Нетфликсу с их сериалами. Но это реально потрясающе: “Джессика Джонс” выглядит лучше почти всех больших Марвеловских фильмов, несмотря на меньший бюджет на каждую серию. В первом же эпизоде был прекрасный момент, когда сцену разговора между протагонисткой и двумя людьми оживили, заставив одного из этих людей на фоне пытаться починить дверь. Это не только сделало сцену визуально насыщеннее, но и дало фоновому персонажу характеризацию. И в сериале довольно много таких приятных мелочей.
Кристен Риттер шикарной Джессикой Джонс. Хотя мне немного обидно, что они сделали героиню чуточку более традиционно-красивой по нашим стандартам, когда в комиксе ей было явно за 30, и она выглядела примерно как полненькая Яра Грейджой. Тем не менее, она супер. Мне приятно видеть женщину в традиционно-мужской роли побитого жизнью нуар-детектива, а-ля Эдди Вэлиант. И понравилось, что она в настоящем ходит с явно неряшливыми волосами, что добавляет имиджа.
И все остальные герои тоже ужасно понравились. В “Джессике Джонс” очень их много, и практически все меняются по ходу сериала. Здесь практически нету плоских персонажей. У каждого находится какая-то изюминка или второе дно. И кстати, до чего же давно я не видел Кэри Энн Мосс в кино! Страшно рад, суперская актриса.
Неожиданным моментом кастинга оказался Дэвид Теннант. Теннант- это редкий актер, которого я совершенно не мог представить в роли злодея, но он неслабо удивил. Килгрейв в его исполнении получился чертовски жутким и угрожающим парнем.
А еще здесь есть Люк Кейдж, и он…да.
Люк Кейдж — это “да”.

SmileCollapse )
About this Entry
Свободная Луна
11 серпень 2016 @ 12:54 Суто практичне щодо української мови
Так, вишивата заябує.
Так, переходити на нову мову, коли тобі вже за сорок, незручно.
Так, для нас, людей творчих, чиє життя пов'язане з писанням, це подвійний тягар - бо мова нам потрібна не на рівні "піти в магазин, порозумітися з сантехніком" (для цього власне, вона не потрібна на наших східноукраїнських теренах), а на рівні творчого інструменту для прози та віршів.

АЛЕ!

Слухайте, я не буду свердлити вам мозок патріотичними гаслами. Я скажу лише одну просту, практичну та емпіричну штуку:

ВОНО ПРАЦЮЄ.

Ні для кого не секрет, що в мене є невеличка, але віддана групка ненависників, які обожнюють читати мій журнал, а потім анонімно смердіти на мій рахунок.
Так от, від того часу, як я почала писати переважно українською, вони стулили свої писки.
Звтчайно, деякий час вони відхаркувалися на тему, яка в нас свиняча, теляча та бидляча мова, які негідні їхньої високої уваги всі, хто нею говорить та пише, але причина була одна: вони не могли второпати, що я пишу. Тобто, вони не могли второпати це навіть коли я писала російською, але зараз вони не можуть навіть зробити вигляд, ніби щось тямлять. І вони позатикалися. Їхні пащеки більше не вивергають звуків му.

Кількість вилупків, які набігали в мій журнал з 2014 року, також суттєво зменшилася. З тієї ж самої причини: вилупки не дотирають, що я тут пишу, отже, не знають, куди тицьнути свою вельми цінну думку.

Розумієте, до чого я веду?

Мова - з точки зору суто практичної - це ефективна оборонна зброя. "Знай себе, знай ворога" - навчав Сунь-цзи. Ми вибиваємо в ворога з рук можливість взнати нас, впливати на нас, взаємодіяти з нами. Але водночас самі зберігаємо здатність пізнавати, впливати, діяти, бо володіємо ще й російською.

Одномовна людина - все єдино, що однорука. В кого перевага?

Мова - це ще й ефективна зброя нападу. Дивіться, як розковбасило, наприклад, Варламова та його посіпак:

http://varlamov.ru/1884774.html

Кожного разу, як ти звертаєшся до когось українською, десь спалахує імперський пердак. Це маленька перемога.

Ви кажете: "В зоні АТО більшість вояків розмовляє російською!"
Так, але наша зона АТО знаходиться тут. І хоч нас не взяли в армію, ми можемо протидіяти російському теророві там, де ми є, перейшовши на українську. Хлопці та дівчата, які воюють, мають свою зброю. Ми повинні взяти за зброю мову. Зрештою, хлопці та дівчата воюють за Україну, а не за кращу версію Росії, яку нам ніжно просовують ззаду російські начебто ліберали.

Ви жалітеся, що Яценюк погано укріпив кордон з Росією. Мова - це наш кордон. Це наша Стіна з льоду та чарів, це омріяний рівчак з крокодилами.

Срати на Фаріон, ми маємо це зробити для себе. Саме ми, на сході України, на Харківщині, Сумщині, Донеччині, Дніпрянщині, в усіх областях, які ці жадібні почвари об'явили своєю "Новоросією".

Так, спершу виходитиме корячкувато, дзюбато та репано. Так, на нас чекають насміх та обурення. Але, на відміну від куль та снарядів, кпини не вбивають, а глузування не калічить. Воякам важче. Жертви, на які я закликаю піти, мізерні у порівнянні зі смертельним ризиком. Обурення начальства? Втрата аудиторії? Зменшення клієнтри? ТА НУ Ж БО! "Душу й тіло ми положим" - хіба це не ми співали? Не я, не ти, не ви?

Запевняю, ефект буде разючий. Імперія не дарма боялася мови, не дарма були всі ці валуєвські та емські укази, не дарма розстрілювали письменників та витісняли мову з вишів. Вони знали, що то зброя, і дуже міцна зброя.

То беремося до неї.
About this Entry
Свободная Луна
10 серпень 2016 @ 20:07 Не встигнеш у спортзал сходити - а тутай така фігня
Гей, народ, а радіостанцію наші там не захопили?
А Госдуру не спалили ше, нє?
About this Entry
Свободная Луна
09 серпень 2016 @ 13:32 Привітаю себе!
З тим, що 19 років тому в мене народилося маленьке дівча, гарне, як сонечко!

А виросло - дивіться, яке!


About this Entry
Свободная Луна
08 серпень 2016 @ 13:57 8 8 8


Вісім років тому для нас пролунав дзвін, але ми не почули.

About this Entry
Свободная Луна
06 серпень 2016 @ 03:35 Забота о людях: у них и у нас
Originally posted by fun at Забота о людях: у них и у нас
Давайте немного поговорим о заботе. Забота о людях в городе начинается с доступности городского пространства для всех категорий населения. Пока мы молодые и здоровые, мы не задумываемся о том, что мир состоит не только из молодых и здоровых. С нами рядом еще есть разные категории людей, которые точно также хотят гулять по улице, ходить в магазины, дышать свежим воздухом в парке, ездить на общественном транспорте. Но не могут, из-за недоступности городского пространства. Это маломобильные группы населения, к которым относятся люди с ограниченными возможностями, мамы с колясками, беременные девушки, дети до 10 лет, просто пожилые люди или люди с временными проблемами здоровья. А это, кстати, почти треть населения наших городов. Мы привыкли не замечать проблемы этих людей, только потому, что мы их не видим на улице. У нас создается впечатление, что если этих людей нет на улице, значит их нет и никаких проблем не существует. Как-то у меня спросили журналисты: как можно оценить доступность города? Тогда я ответил, что ничего оценивать не нужно. Когда вы начнете видеть людей с ограниченными возможностями в магазинах, парках, в трамваях, тогда только можно будет говорить о доступности. Но вы их не видите. А вот теперь давайте, на примере Львова, посмотрим почему. Для наглядности сравним положение дел с европейскими городами, чтобы понять как у них, а как у нас.

01. На этом фото остановка в Кракове, где низкопольный трамвай подъезжает в плотную к бордюру.



Читати більшеCollapse )

About this Entry
Свободная Луна