Ольга Чигиринская (morreth) wrote,
Ольга Чигиринская
morreth

Знову поцупила з фейсбуку Луче Чучхе

Уявімо, що є певна справа, надзвичайно важлива для суспільства - якщо вона не буде виконана, суспільство загине. Справа ця така, що на неї має бути мобілізована значна частина громадян.
Вона також передбачає суттєву небезпеку, тяжку працю, великий, ледь не стовідсотковий ризик отримати травми різного ступеню тяжкості та відчути у зв*язку із цим сильний біль, а також пережити ПТСР.
В цій справі є не лише біль та травми, звісно, не лише понаднормова праця, але це все є і складає значну частину справи.

Щось нагадує, так?
Схоже, що я описую солдата, який захищає батьківщину у війні, яка відбувається саме зараз, еге ж?

А тепер уявімо, що ми проводжаємо солдата на війну зі словами:
- Починається найкращій період твого життя!
- Ти, мабуть, такий щасливий!
- Та що ти турбуєшься, думай лише про приємне.

Уявімо, що якщо включити телевізор, майже завжди можна побачити щасливого, усміхненого солдата, який стоїть у класному зручному окопі, весь такий із манікюром, у чистесенькій дизайнерській формі та розповідає, що лопати фірми Х вирішили всі його проблеми, пов*язані із службою.

Що називають солдатів переважно "солдатиками", включно із генералами. Такий красивий генеральчик - це комплимент, який можна використовувати у поважній пресі.

Що коли в інтернеті на якомусь форумі йдеться про війну, обов*язково з*являється зображення чогось рожевого, із зірочками, квітами та усміхненими поні. Завжди.

Що ймовірність отримати поранення майже стовідсоткова, але говорити про поранення - соромно, це такая особиста справа солдата. А ще більший сором і ознака лінощів - коли у зовнішньому вигляді солдата залишаються ознаки поранення. Якщо солдата за щось хвалять, то це за збереження того зовнішнього вигляду, який був до служби.

Що розмовляти про майбутні поранення, та як їх попереджати і як лікуватися - соромно, і взагалі то така спеціальна "солдатська" справа, яку виносити назагал може лише якийсь ідіот. Тому майбутні солдати нерідко керуються різноманітними чутками. Усі відповідні розмови - лише між друзями або на спеціальних форумах.

Що розповідати про проблеми, які виникають під час несення служби - соромно. Якщо у солдата виникають проблеми, то це він неякісний. Якісному солдату має служитися весь час так, наче нічого особливого взагалі не відбувається, він має усміхнений порхати по окопах та створювати гарний настрій для інших своєю чарівністю.

Далі можна продовжувати дуже довго, бо взагалі-то, звісно, йдеться про материнство.
Ту складну, небезпечну та болісну, але дуже потрібну і важливу справу, про яку у нас воліють говорити переважно як про порхання метеликів. В якій проблеми вирішуються самі, чисто на любові та інстинктах, якось непомітно для всіх, та без зусиль. Або, якщо з зусиллями, то це ж "приємні зусилля", так? Завжди. Тому їх можна ігнорувати та вважати відпочинком. Очевидні наслідки та шрами цієї важливої справи - сором для жінки та ознака її другосортності. Ніяких "бойових шрамів", до яких суспільство мало б відповідно ставитися. Лише сором та спроби приховати.

Тобто навряд можна сказати, що до війни люди ставляться раціонально. Ажніяк.
Але у ставленні до материнства маразм взагалі зашкалює, вам не здається?
Subscribe
  • Post a new comment

    Error

    Anonymous comments are disabled in this journal

    default userpic

    Your reply will be screened

    Your IP address will be recorded 

  • 7 comments