May 31st, 2010

Свободная Луна

Вістен Гью Оден. Ахиллів щит

Вона собі шукала оливи й виноград,
На вільнім морі кораблі та мармуровий град.
Але на сяйній бронзі під рукою коваля
Родилось небо з олива, здичавіла земля.

Брунатна, лиса, гола площина,
Ані стеблини, ані диму з хати,
Нема де сісти, їжі ні зерна -
Але на голій площі цій солдати
Стоять за рядом ряд, закуті в лати.
Їх очі, у яких немає душ,
Чекають лиш команди "Кроком руш!"

Аж ось гримить той голос без лиця -
Сухий, пустий, мов статистичний звіт -
Команду йти та битись до кінця -
Із ким? За що? Не розсуждати, й квит!
Вони рушають, - пил затьмарив світ! -
Підкорюючись так, немов закону,
Тій вірі, що керує їх до скону.

Вона собі шукала величний білий храм,
Заквітчану телицю, призначену богам,
Але на сяйній бронзі, де мав би стать вівтар,
Геть зовсім інше видиво проглядує крізь жар.

Судилище оплів колючий дріт,
Суддя тамує дотепом нудьгу,
З облич у вартових стікає піт,
За дротом юрба стиха - ні гугу -
На трійко скутих вицвілих фігур
Незрушно позирає, як ведуть
Їх у останню, страшну, смертну путь.

Хто важить стільки, скільки важить світ,
Той чавить безпорадних і малих.
Засуджені потрапили у гніт,
Надія на спасіння не для них,
І, з переляку позабувши стид,
Вони себе самих зреклись, як Юди,
І за життя ще в них померли люди.

Вона собі шукала танцюючих дівчат,
Струнких та спритних хлопців, що грають у м"яча,
Музик веселих - та дарма! У металевім тлі -
Самісіньке лабуззя на занедбаннім ріллі.

Обірване самотнє дитинча
Із каменем полює на птахів,
Сплюндровано беззахисне дівча,
Забили друга двоє дітлахів,
Хто в кого відібрав - той те і з"їв -
Бо коваль ще таких світів не бачив,
Де б плакав хтось тому, що інший плаче.

Гефест кульга додому, стискаючи вуста.
Фетида - сяйні груди - отримавши щита,
На карбування дивне із криком сьози ллє,
Оплкуючи сина - і тих, кого він вб"є.
Свободная Луна

Совершенно рыдательное