January 22nd, 2016

Свободная Луна

post

Originally posted by izubr at post
Я не встаю по утрам, а меня встают.
Делай добро, говорят, наводи уют,
Вышли отчёт, говорят, проведи урок.
Переступи порог.

Вымой посуду, вой или ной, но мой.
Где-то к полуночи я прихожу домой.
Чтобы себе не казаться совсем немой
Я говорю с хурмой.

Вот на столе хурма, за окном луна.
Бок её мягкий, розовый, как свеча.
Всё окончательно рухнет, когда она
Будет мне отвечать.

Я не встаю по утрам, я срываю срок,
Не высылаю отчёт, не веду урок.
Не отвечаю, не выхожу на связь.
- Эй, как жизнь?
- Удалась.

Кто-нибудь, дай мне силы на первый шаг,
Верных спряжений, нужного падежа
Гнать, ненавидеть, слышать, смотреть, дышать,
Видеть. Терпеть. Держать.
Свободная Луна

Вторая годовщина первых смертей

Originally posted by tyler78 at Вторая годовщина первых смертей
"Ми познайомилися з ним уже в лісі. Нас вивантажили на сніг за метрів 10 біля мікроавтобусу. Поруч було щось схоже на залишки вогнища, і мимоволі у мене з'явилося відчуття, що нас приготували до якогось темного ритуалу.

Як тебе звати, спитав я. Юрій, відповів він. А я Ігор, вголос сказав я, а подумки додав - от і познайомились перед смертю.
Вгорі виднілася заграва далекого міста, крізь підсвічені рожевим хмари ледь чутно летіли невидимі літаки. Десь палала Грушевського, десь вирувало життя, але тут стояв лютий холод і тиша, берези і граби завмерли, ні вітру, ні снігу.

***
Били нас по черзі, але Вербицькому діставалося більше - за те, що був зі Львова, а отже, на думку тітушок - бандера. Коли нас везли на гараж, Юрій лежав без руху і тихо, можливо, непритомний. Його занесли у фургон і поклали на підлогу, а мене заштовхали так, що я опинився на його ногах у тісному проході.
Більше ми не бачилися. На гаражі я чув, як його катують, як він кричить. Процедура була така сама, як у лісі - по черзі.
Неводвзі перед тим, як мене вивезли, його винесли і поклали коло мене. Він лежав мовчки, дуже важко дихав. Я його не бачив, бо мав поліетиленовий пакет на голові, лише чув. Лежали ми поруч на підлозі, я намагався влаштуватися так, щоб притулитися до нього, щоб зберегти дорогоцінне тепло.
***
Помре він не цієї ночі, а наступної. Від холоду, з переламаними ребрами, він не зорієнтується, як вийти, як виповзти з лісу, всього лише 500 метрів до дороги.
Доля. Царство небесне".

(с) Igor Lutsenko