Ольга Чигиринская (morreth) wrote,
Ольга Чигиринская
morreth

Подивилася "Поводиря"

Спочатку хороше. Ну шо, Богові слава, навчилися робить картинку, на яку не гидко дивитися. В нас є кіно, яке збирає зали. Добре.

Тепер погане. Найтяжча венерична хороба мацкальського кінематографу - невміння розповісти історію - перекинулася на нас, і "Поводир" на той сифон потужно хворає.

Останнім часом, щоправда, і Голівуд нам показує щось таке незрозуміле, наче всі там, курва, захворіли на амнезію та забули поради дядька МакКі та тітки Сегер. Або вирішили, що вони, такі геніальні, тих порад не потребують. Проте ще є порох у порохівницях і працюють старигани Тарантіно, Родрігес та всякі там Коени, отож нам поки є, що дивиться, як воно то далі буде - не знаю.

Найприкріше те, що сценарна частина - це найменш затратне в усьому проекті. Якщо сценарюга не дуже наглий та іменитий, то його праця обійдеться дешевше за один знімальний день. Якщо дуже наглий - то приблизно у вартість одного епізода серіалу середньої паршивості. Сценаристові для праці не потрібні спецефекти, костюми, декорації - він все це творить власною уявою.

От коли вона пробуксовує - це біда-бідося.

"Поводиря" лають за надмір павтосу. Хто мене знає, той знає, то павтос є моїм улюбленим блюдом, що я вважаю "Страсті Христові" сильним кіном та слухаю "Блайнд гвардіан" і "Сабатон". Тож я не лаятиму "Поводиря" за надмір павтосу і навіть похвалю за те, що то є зв'язна історія з початком і кінцем.

Я лаятиму цього кіна за єнше.


В "Поводирі" кільцева композиція. Тобто, кіно починається "з кінця": Івана, головного героя, везуть на страту, поводир Пітер-Андрійко супроводжує його, як вірний апостол. Ми знаємо, що Іван загине і знаємо, що Пітер виживе, бо дорослий Пітер переповідає цю історію.

Отже, сценарист сам собі вибив з рук потужній інструмент підтримання інтриги - питання "чим закінчиться історія героя?" Майстри жанру цим не засмучуються, вони переносять акцент глядацької уваги на питання "як вони потрапили до цієї точки і що з ними сталося дорогою?"

І отут біда-бідося. Бо з ними нічого не стається дорогою. Тобто, вони потрапляють у пункти А, Б, В, Г, та й по всьому. На них полює гепеу, але ми же знаємо, що зрештою Івана вполюють, а Пітера ні, то чого нам зайвого разу переживати?

Ми б могли трошки попереживати за другорядних персонажів, зокрема за Ольгу з Орисею, але й тут нам все ясно: Ольга одружиться з головним злодієм, Орися загине.

Я подивилася на творче біо Олеся Саніна та побачила, що він за фахом актор та режисер. Це багато пояснює: з режисерів чомусь виходять кепські сценаристи. Не знаю, чому, але це факт. Тому в мене питання тільки до пана Ірванцята пані Роздобудько: дорогенькі мої, ви ж письменники, то чом вам невідоме поняття "Інтрига"? Чом вам невідоме поняття "підтекст"? Людоньки, у вас діалоги пласкіші за жарти Петросяна, а жартів немає майже зовсім (хоча сцена з "Гречаниками" таки нічого). А жарти потрібні, бо трагедія Шекспіра не може обійтися без могильщика!

От скаржаться, що Боклан та Джамала погано грають. Та їм же ж нема чого грати. Їхні персонажі вирублені сокирою з монолітного стовбура, навіть Буратіно має більше перспектив як роль, в нього хоча б суглоби рухаються.

Трошки складніший головний лиходій, гепеушник Володимир. Але й йому сценаристи зіпсували малину. Лиходій, який ричить у слухавку "Розстріляти усіх!" при дружині - це... ну мля, ну що тут скажеш.

Але найбільший фейл - то образ протагоніста, американського хлопчика Пітера, який стає поводирем сліпого бандуриста Івана.

Бідося в тому, що найбільшу нагоду показати Україну та її трагедію оком чужинця, "інопланетянина", благополучно прогавили, упустивши з виду просту річ: всі ці козаки для хлопчика з Нью-Йорку - суцільне фентезі, вони не вписуються в його культурний бекграунд. Не до "Тарзана" треба було апелювати (недолуго натякаючи на те, що українці - то такі своєрідні горили, що прийняли хлопчика до племені?), а до Джона Картера, який потрапляє до Марсу, і не може второпати, де він знаходиться і як йому бути. Занурення у середовище кобзарів та бандуристів мало стати для хлопчика культурним шоком, як він для нас - поводирем у тому зниклому світі. А не стало. Чорт вас забирай, панове сценаристи, ви не дотримали мінімальної професійної вимоги: дивитися на світ "зі шкіри" свого персонажа.

І останнє. Я дуже люблю "Шерлока", але візуальні цитати з нього в одній з найтрагічніших сцен фільму - це йобаний сором.

Резюме. Мало зробити протагоніста американцем, щоб фільм сподобався у Голівуді та вийшов на міжнародний ринок. Треба навчитися говорити мовою Голівуду - а для цього засісти за підручники сценарної справи насамперед. Везти цей фільм на "Оскар" - величезна помилка: навіть те, що в ньому є доброго, вторинне.
Subscribe

  • Post a new comment

    Error

    Comments allowed for friends only

    Anonymous comments are disabled in this journal

    default userpic

    Your reply will be screened

    Your IP address will be recorded 

  • 10 comments