Ольга Чигиринская (morreth) wrote,
Ольга Чигиринская
morreth

З фейсбуку Луче Чучхе

Протягом якогось часу думала, що знаходять привабливого у російській культурі деякі наші, здавалося б, цілком патріотичні люди. Не в плані "що в ній є доброго", бо тут відповідь очевидна, прекрасного в ній є повно. А в плані бажання до цієї культури належати та зробити з України ще одну, на цей раз правильну і очищену від "помилок" Россію, лише може з деякими особливостями, цілком "етнографічного" характеру (сало-вишиванки-народні співи).

Зрозуміло, що грають роль звичка, молодість, яка відбулася саме у "тій" культурі, звичне знецінення всього українського. Це все насправді є, але відчувається ще щось.

Не спрацьовує теза "бо це офігєть яка велика культура, надзвичайна, очевидно, що з'являється бажання бути всередині неї", Насправді нічого очевидного тут немає, адже країн із надзвичайним культурним спадком не одна і не дві, але коли ви слухаєте Бітлз або читаєте Ремарка, вам в голову не лізе "о, я, мабуть, англієць" або "з цього дня буду німцем". Захват, бажання наслідувати - так. Але ти _не стаєш_ тим, кого читаєш або слухаєш і в принципі, якщо немає якихось великих проблем у голові, зазвичай і не бажаєш стати (хоча тут, звісно, бувають виключення, втім на те вони й виключення, що не норма).

У мене є дві здогадки про цю привабливість.

Перша - обіцянка, яку якимось чином дає споживачеві культурного продукту російська культура через пануючі дискурси, що "це все може стати твоїм". Я знаю про цю обіцянку в тому числі за власним голодним сумом двадцятирічної давнини, коли я обрала для себе Україну, ще не розуміючі як слід, що це був за вибір, а імперія жила в мені і дивилася на світ моїми очима.
Інші культури (принайнмі той культурний продукт, який до нас потрапляє) зазвичай є начебто оберненими самі до себе. Вони існують "в собі" і є в певному сенсі "завершеними", хоча ця завершеність весь час оновлюється. Ми можемо дивитися зовні, ми можемо взяти щось звідти собі (але доведеться пропустити крізь себе), та є очевидним, що це щось окреме від нас. Неможливо просто побажати і "стати французом" і цим отримати приналежність, наприклад, до ВФР або Лувру. Можна "стати французом", якщо, наприклад, натуралізоватися у Франції і так зануритися у французське життя, що воно стане твоєю буденністю. Або можна "любити все французське", але тоді Франція окремо, ти - окремо, вона об'єкт твоєї любові, окремий від тебе.
Не так з російською культурою. Власне, для росіян звичним є дискурс, згідно з яким взагалі не треба нічого робити, щоб належати до "рускаго міра". Зазвичай достатньо _знання_ російської мови (як другої, третьої, немає значення). Ти можеш жити де завгодно, із російської культури насправді знати лише кілька блатних пісень та мати в культурному загашніку недочитані під час навчання "Війну і мир" та щось із Нєкрасова.
Лише забажай - і Пушкін це відразу "твоя гордість", палаци Пітєра належать тобі, весь радянський спадок належить тобі (інші 14 республік відразу розчиняються в тумані), і в принципі Камчатка теж твоя, і немає значення, що ти про неї нічого не знаєш і знати, власне, не бажаєш. Але ж яка територія!
Не треба бути знавцем, навіть любити не треба - лише забажай, щоб воно було твоє.
Так, доведеться від дечого відмовитися, але це не відразу стає зрозумілим. Цей російський дискурс наче обіцяє тобі, що лише висловивши бажання ти можеш отримати "як свою" цілу велику культуру, зберігши все своє власне, особливе, отримане з досвіду.
Обіцянка ця брехлива, але хто про таке думає.

Друге - можливість отримати впевненість.
Хоча правильніше назвати це "впевненістю".
Бо це такий стан, коли ти ще не знаєш, що існує вибір, що все в житті непросто, що обов*язково доведеться щось втрачати, що немає абсолютно доброго та абсолютно злого. Тобто це стан, коли світ ще не виглядає амбівалентним, а здається цілісним.
Тут я опиняюся на хиткому грунті, бо тема є надто для мене складною, а знань в мене обмаль.
Отже, теза є такою - класичні та популярні російські "тексти" є такими, що транслюють обмаль амбівалентності, дуже впевнено "гнуть лінію" (в різних текстах це можуть бути навіть і протилежні лінії, звісно), замало передають депресивний стан печалі через втрату чогось, через необхіднсть на неминучість вибору. Російська знаменита "філософічність" є швидше "душевністю", емоційністю.
Власне, цим просякнуто там все. Багато "душевності", мало зрілості. Є розривання на грудях рубахи та биття в екстазі головою об підлогу. замало справжніх сумнівів, коли ти усім розумом та душею розумієш та відчуваєш альтернативи, вибір рве те на шматки, ти обираєш, переживаєш депресію та горе і йдеш далі, отримуючі усі результати твого вибору.
Доросла людина не знає цієї "простоти", із якої витікає російська "впевненість".
А україньска культура тим більше не знає - не тому, що ми такі дорослі, а тому що внутрішньо суперечливі, сповнені невирішених внутрішніх конфліктів та ще й протягом історії отримали дурну звичку - замість заглиблення в працю заглилюватися у вирішення конфлікту, подолання суперечливості. Такий національний характер. Тут не може бути спокою та впевненості, якщо ти українець, ти відчуваєш внутрішній конфлікт, невпевненість та сумніви, які зазвичай властиві підліткам. І це все крім того ще й весь час просякнуто сумом. Постійно, крім моментів, коли ми сміємося (може тому й любимо посміятися).
Російська культура та російське суспільство, особливо якими вони виглядають звідси, начебто позбавлені цієї перманентної битви, у якій ти, як відчувається, або вже програв, або ось-ось програєш, або взагалі немає тих, хто виграє (зрада, зрада, зрада, рідкісна перемога, але ти вже знаєш, що після неї знову буде зрада). Російська культура обіцяє "цілісність", хай вона вдавана, але яка блискуча - бо це стан людини, яка на всіх чхати хтіла і йде напролом, не помічаючі навіть, що наступила комусь на голову, адже цікавить її виключно вона сама. Можливість "не помічати" приваблює.

Додати до цього впевненість, що той жах, на який регулярно перетворюється російське життя, і той жалюгідний стан, в якому там знаходиться людина - це такі "окремі помилки" та "тимчасові перегиби" - і ось ми отримуємо людину, яка вірить, що на українських теренах можна побудувати гарний варіант Росії, із піснями але без сталіно-путіна.
Subscribe

  • Почему русские не умеют в национализм

    Главный тезис этого наброса формируется просто: русский национализм - он как морская свинка, у которой, как мы помним, нет ничего общего ни со…

  • О ценностех ея

    Давайте немножко оттолкнемся от хроник скорбной Нины и обратим внимание на интересный факт: когда консерваторы затевают разговор о ценностях, из них,…

  • Культурний шок

    Я рідко сюди пишу, і саме тому покладу це тут, щоб не загубити, бо у Фейсбуці воно швидко спливе за течією часу. Я відкрила для себе ікони Любові…

  • Post a new comment

    Error

    Comments allowed for friends only

    Anonymous comments are disabled in this journal

    default userpic

    Your reply will be screened

    Your IP address will be recorded 

  • 6 comments