Ольга Чигиринская (morreth) wrote,
Ольга Чигиринская
morreth

Троха про Шекспіра й Логос

Скурила Бібісішний серіял "Порожня корона" - сім телевізійних екранизацій шекспірівських хронік.

Звичайно, головною принадою був Камбербетч у "Річарді ІІІ", але я скурила всі хроніки, навіть відверто слабкого "Річарда ІІ" та найгіршу п'єсу Шекспіра "Генріх VI".

"Річарда" витягує прекрасний візуал та чудова гра акторів, зокрема Бена Уішоу у ролі Річарда, який проходить путь від вінценосного довбойоба до страстотерпця.

"Генріх ІV" та "Генріх V" - це для багатьох дівчат насамперед солодка цукерочка Гіддлстон, але РАПТОМ, расрас, мені найбільш сподобався не він, а Фальстаф, що його зіграв Саймон Рассел Біл. (Синку, я знаю, же ти фанат Фальстафа, тобі сподобається). Шкода, що в "Генріху V" він майже камео. Шекспірові варто було б притягти його й під Азенкур, бо Бардольфа аж надто швидко повісили, а Пістоль сам-один не справляється з розрядкою сміхом. І взагалі, Фальстаф заслужив бути при Азенкурі - зрештою, його прототип сер Джон Фастольф не доїхав до Азенкура лише тому, що був ранений при Гарфлері, і якби Шекспір таки втулив Фальстафа під Азенкур, він погрішив би проти історії не більш ніж втуливши туди Вестморленда, графа Ральфа де Невілла, якого там насправді не було.

(І тим більш Фальстаф заслужив появитися у "Генріху VI". Бо його прототип таки воював з Жанною та отримав від неї добрячого копняка при Пате. Щоправда, у "Генріху VI" Шекспір історію вже просто гвалтує. Але я надто забігаю вперед.)

Колись я дуже любила "Генріха V". По-перше, це не п'єса, а драматургічне диво. Вона має бути поганою. За всіма канонами драматичного мистецтва вона має бути поганою. В ній нема сильних персонажів - крім самого Генріха. Але й сам Генріх протягом п'єси не розвивається. Він незмінний проходить від початку до кінця п'єси.

Для порівняння: "Генріх ІV", зокрема його перша частина, побудована на трикутнику Генріх, власне, Четвертий (Болінгброк) - його син Гаррі (майбутній Генріх V) - Персі Хотспер (теж Генріх, але Шекспір згадує його ім'я тільки коли хоче наголосити це фатальне співпадіння: троє Генріхів, троє змагарів за трон). Підстаркуватий Болінгброк любить сина, але водночас боїться, що той скине його з трону, як сам він скинув Річарда. Тому він холодний з принцем і весь час картає його за те, що той не схожий на Персі Хотспера, що замолоду вкрив себе славою (так, ІРЛ все було зовсім не так, але ж гей, в нас театр!). Принц любить батька й хоче його любові, але знає, що стань він насправді таким, як Персі - і батькова параноя посилиться сторазово. Бо він бачить, як батько насправді ставиться до Персі: відверто боїться молодого харизматичного вояка. Тому принц Гел бухає у компанії Фальстафа, чим викликає на себе нові нарікання батька. Персі ж прагне визнання своїх заслуг з боку короля, але, не отримавши його, хоче вирішити проблему просто: змінити короля на такого, який буде його шанувати й дякувати йому за трон.

Три сильних персонажі, три центри тяжіння, три сюжетних рушія - всього цього у "Генріху V" нема, навіть Фальстафа, який майже цілком витягує на собі другу частину "Генріх ІV", нема, це цілком бенефіс Генріха. Ця п'єса мала б бути поганою. Але вона прекрасна. Її дуже люблять і часто ставлять, обидві кіноекранизації вважаються класикою, Брана отримав 100% схвалення на "Роттен Томатос", що буває дуже рідко. На неї часто посилаються, монолог Генріха перед битвою є хрестоматійним. Ця п'єса - драматургічне диво. Це фокус, як ото коли з-під людини виймають всі підпорки, а вона висить у повітрі.

Але. Трапилося несподіване. А саме - тепер я вже не можу дивитися "Генріха V" очима просто собі глядачки. Я дивлюся його очима українки, до чиєї країни вперлося щось таке, з претензяєю на "законне право", з війною, вогнем та роззявленою пащекою, яка повсякчас патякає, що ми самі винуваті в цьому вторгненні.

Ну, тобто, ви зрозуміли: Генріх - хуйло. Ла-ла-ла-ла. Вся риторика п'єси - як серпом по мандібулах. І дуже, дуже подобається режисерська знахідка Теї Шеррок - почати кіна з похорону Генріха та закінчити ним же ж. Труна цьому персонажеві дуже пасує, особливо у виконанні Гіддлстона. Не знаю, чому, але саме Гіддлстон додає образові Генріха остаточно хуйлової фарби. В Брани Генріх - майже історичний, білоокий маніячок, який щиро вірить в усе, що каже. В Гіддлстона він - лицемір, лицедій та справжнє хуйло.

Але "Генріх V" - все ж таки енергійна, динамічна п'єса. "Генріх VІ" - люта нудота, яка годиться в підручники драматургії як зразковий приклад "Не можна цього робити".

З тихою зловтішністю не можу не зазначити, що, на мою думку то Бозя покарав Вільямчика за спробу наруги над образом Жанни. Жанні що, на святих наруга не висне - а от в Вільямчика п'єса розвалилася. От якби не ересмикнув з таймлайном, аби трохи погадити на Жанну, а почав просто зі шлюбу Генріха та Маргарити Анжуйської (який відбувся через 14 років після загибелі Жанни), то не повставало би повсякчас питання "Хто, блін, всі ці люди і звідкі вони і що вони роблять?"

Події між собою пов'язані абияк, логіка характерів пішла в безстрокову відпустку, і все це не кажучи про смердючий ресентмент через програш у Сторічній війні, від якого в Барда палала дупа аж через сто років.

Якщо "Генріха ІV" тримає гарна драматургія у першій частині та Фальстаф у другій, "Генріха V" та "Річарда ІІІ" - власне харизма Генріха й Ричарда, то "Генріха VІ" не тримає ніщо. Причому тут бардові наче було пороблено, бо початок Війни Троянд - це якраз той випадок, коли п'єсу врятувало б елементарне дотримання історичної правди хоча б у першому наближенні. Бо реальна історія того часу - це справді історія яскравих людей та сильних пристрастей. Якого біса замість їхніх історичних мотивацій - реальних, сильних, рушійних - було вигадувати їм оте казна що? Роман між Маргаритою Анжуйською й Саффолком - що це за бридня? Навіщо було робити Генрі Бофора якимось бовдуром, а Річарда Плантагенета, герцога Йоркського - якимось Глупим Недом з фанфіків по "Грі престолів"? Таке враження, що Шекспір не просихав, коли це писав. Або писав не він, а хтось з його "негрів". Навіть тих блискучих мовних перлин та діамантів, що ними усипані інші хроніки, навіть слабкий "Річард ІІ", там нема. Логос покарав, не інакше.

Завтра дивитимуся "Річарда ІІІ". Не підведи, Бенчику!
Subscribe

  • Почему русские не умеют в национализм

    Главный тезис этого наброса формируется просто: русский национализм - он как морская свинка, у которой, как мы помним, нет ничего общего ни со…

  • О ценностех ея

    Давайте немножко оттолкнемся от хроник скорбной Нины и обратим внимание на интересный факт: когда консерваторы затевают разговор о ценностях, из них,…

  • Культурний шок

    Я рідко сюди пишу, і саме тому покладу це тут, щоб не загубити, бо у Фейсбуці воно швидко спливе за течією часу. Я відкрила для себе ікони Любові…

  • Post a new comment

    Error

    Comments allowed for friends only

    Anonymous comments are disabled in this journal

    default userpic

    Your reply will be screened

    Your IP address will be recorded 

  • 19 comments

  • Почему русские не умеют в национализм

    Главный тезис этого наброса формируется просто: русский национализм - он как морская свинка, у которой, как мы помним, нет ничего общего ни со…

  • О ценностех ея

    Давайте немножко оттолкнемся от хроник скорбной Нины и обратим внимание на интересный факт: когда консерваторы затевают разговор о ценностях, из них,…

  • Культурний шок

    Я рідко сюди пишу, і саме тому покладу це тут, щоб не загубити, бо у Фейсбуці воно швидко спливе за течією часу. Я відкрила для себе ікони Любові…