Ольга Чигиринская (morreth) wrote,
Ольга Чигиринская
morreth

Обещанная статья

Написана для "Парафияльной газеты" - поэтому экскьюз май френч. Может быть, я растащусь ее перевести - сейчас нет сил.

По-хорошему, ее следовало выложить 5 дней назад - все-таки 410 лет как в Нагасаки первые 26 человек засвидетельствовали свою веру во Христа.


Корені сонця та червоний хрест


Скажіть собі – «Японія». Які образи виринуть з глибин уяви? Квітуча сакура? Вишукані гейші? Суворі самураї?
А якщо сказати – хрест? Хіба уява змалює хреста, червоного мов східне сонце? Адже ми звикли думати, що Японія – то буддійська країна (хоча буддизм в ній «приятелює» з вченням Конфуція та традиційним місцевим шаманизмом – сінто). Багато хто взагалі не знає, що певних часів християнство в ній поширювалося дуже широко та швидко – і лише криваві хвилі, пролиті сьоґунами з династії Токуґава, змогли затопити – але не загасити – вогонь, що звів на землю Христос.
Місіонери прийшли на землю Японії разом з першими торгівельними експедиціями, які вирушали з Філіппін. Оскільки Філіппіни були на той час іспанською колонією, місіонери були здебільшого католиками.
Японія на той час тільки-но минула п’ять століть громадянських війн. Країну об’єднав сьоґун Тойотомі Хідейосі. Ще за його попередника Ода Нобунаґа в Японії розпочала діяльність місія святого Франциска Ксаверія. Хідейосі симпатизував християнам ще більше. За його часів у Японії нараховувалося близько двох мільйонів християн, у Нагасакі навіть було відкрито християнську школу та типографію, де перекладали японською та друкували (у латинській транскрипції) Святе Письмо та християнські книги. Сам Хідейосі не приймав хрещення, але носив хрестика та ладанку (що було більше даниною моді, ніж серйозним наміром перемінити віру).
Але Хідейосі був людиною вибухового характеру, а під кінець життя в нього прогресувала параноя. Проживши довгі роки у атмосфері нескінчених змов, недовір’я та підступу, він бачив загрозу своєму життю у кожній тіні – і незадовго до смерті повірив доносові одного з своїх особистих лікарів, що інший лікар – християнин – хоче його отруїти. Розгніваний Хідейосі видав указ, за яким було заборонено сповідати віру у Христа. Згідно цього наказу, було схоплено в столиці та замордовано 5 лютого 1597 року у Нагасакі 6 іспанських францисканців, 3 португальців-єзуітів та 17 японців-вірних. Двадцять шість мучеників Нагасакі стали першими японськими святими.
Дорогою з Кіото ці мученики зазнали страшних катувань. У столиці їм, приреченим на смерть, відрізали кожному ліве вухо. Їх гнали пішки всю дорогу, босоніж холодною зимою, протягом місяця. У кожному селищі, де вони ставали на ночівлю, їх показували народові як приклад того, що буде з кожним, хто насмілиться прийняти віру в Христа.
На всім шляху вони співали псалмів та читали Розарій. Вони просили дозволити їм таїнство Причастя перед стратою – але чиновники заборонили.
На пагорбі Нісідзака було побудовано 26 хрестів. Кожен з приречених знав свого хреста та обійняв його, підійшовши для страти. Коли приречених підняли на хрести та зачитали вирок, Поль Мікі сказав за всіх: «Нас вбивають через те, що ми віруємо в учення Бога, і мі славимо свою смерть. Згідно з Божим вченням ми сердечно прощаємо своїх катів». Молодшому з мучеників, 12-річному Людовікові (Куну) Ібаракі, один з самураїв, зглянувшись, запропонував помилування у обмін на зречення віри. «Якби ж я міг навернути до своєї віри вас, пане службовцю!» - відповів хлопчик. – «Проте, я буду за це молитися». Під час катування в Кіото він співав замість кричати.
Франциск, тесля з Кіото, не був схоплений разом з іншими – але, побачивши, як їх ведуть, визнав свою віру та приєднався до мучеників. Так само вчинив Петер Сукедзіро. Косма Такея був зброяром, кував мечі та служив катехістом у Осака. Михаїл Кодзакі також виготовляв зброю – японські луки. Для Церкві він будував храми та молитовні дома. Яків Кісаі, світський брат-єзуїт, дуже переймався таємницею Христових страстей. Поль Мікі був сином вояка та присвятив себе служінню Богові – його повинні були висвятити. Маючи прекрасний голос, він співав аж поки кат не пробив його груди списом. Поль Ібаракі, колишній самурай, тримав невеличку торгівлю саке, кошти з якої йшли на допомогу бідним. 12-літній Людовік був його племінником. Іоан з Гото народився у християнській сім’ї, закінчив єзуітський колегіум у Амакуса та допомагав братам в Осака як катехіст. Йому було лише 19. Антоній, один з наймолодших, походив з Нагасакі і бачив свою матір, що плакала біла хреста – проте він також співав. Отець Петро Баптист був головою францисканської місії у Японії, а перед тим – послом Іспанії. У Осака він був батьком бідним та прокаженим, а наприкінці став батьком мучеників. Мартин з Асенсьону, іспанець, лише недавно прибув до Осака. Філіпп від Ісуса був мексиканцем, сином іспанця та індиянки. Ґонзало Ґарсіа народився в Індії, він належав до Третього францисканського ордену. Він заїкався навіть коли розмовляв португальською, але хроніки свідчать, що коли його допитував Хідейосі, його мова стала вільною та плинною, нібито він говорив японською від народження. Франсциск Бланко був ще з Іспанії другом Мартина з Асенсьону. Франциск від Св. Михаїла відзначався великою фізичною та душевною силою, і перед відплиттям до Японії з Філіппін пережив часи розпачу: йому здавалося, що через бра віри він буде ні до чого у японській місії. Помер він у мовчанні, але це мовчання засвідчило найгучніше. Брат Матіас – про цього японця невідомо нічого, крім одного: коли солдати шукали іншого Матіаса, він вийшов замість того. Брат Лев Карасумару, молодший брат Поля Ібаракі, замолоду був буддійським священиком, але навернувся завдяки єзуїтам. Серед світських братів він був найнадійнішим. Святий Бонавентура був охрещений немовлям, але виріс у буддійському монастирі, бо рано залишився сиротою. Одного дня він дізнався про своє хрещення та прийшов до Кіото. На своєму хресному шляху він молився про навернення своєї мачухи. Томас Кодзакі, син Михаїла Кодзакі, вирізнявся трохи суворими для хлопця 14 років, проте щирими манерами. Його останній лист до матері зберігся до наших часів. Йоахім Сакакібара хрестився тяжко хворим, і, одужавши, допомагав у будівництві монастиря в Осака. Ще один Франциск був лікарем та допомагав бідним безкоштовно. Томас Дангі, аптекар, також не відмовляв бідним у безкоштовних ліках. Іоан Кінуя був ткачем та продавцем тканини. Габріель з Ісе служив катехістом. Поль Судзукі був вбитий останнім – його сильний голос лунав з хреста аж до кінця страти. Перед хрещенням він був вояком, після – працював у госпіталі.

Незабаром Хідейосі помер.
Його наступник Токуґава Іеясу спершу скасував едикт Хідейосі і знов дозволив вільно сповідати будь-яку релігію. Але це тривало недовго: коли він перестав потребувати підтримки іноземців, він заборонив сповідання християнства як іноземної релігії, та наказав всім іноземцям-місіонерам покинути країну протягом півроку.
Багато хто залишився, знаючи, що попереду – мученицька смерть. Зокрема, брати-августинці, які розпочали свою місію 1602 року.
Першим августинським мучеником став Фернандо Аяла. Досягнувши наукового ступіню з теології, він покинув Іспанію, аби вирушити до Філіпін, а там – до Японії. Він заснував там кілька місій та відділок Третього Ордену. 1614 року імператор, який був маріонеткою сьоґуна, підписав декрета про вигнання всіх іноземних проповідників та заборону християнства. Отець Фернандо залишився та переховувався три роки, навчаючи та навертаючи японців. 1617 року йому стяли голову. Того ж року скарали на голову Андрія Йосіду. Петра Зунігу спершу засудили лише на вигнання через високу посаду його батька, але він повернувся через два роки. Його схопили та після тортур спалили живим на очах близько тисячі неофітів.
Монахів Михаїла Кіуті Таемона, Петра Кухіеє, Томаса Терія Кахіоє, терціаріїв Мантьо Сейсаемона та Лоренса Хатідзо було страчено на голову 1630 року.

Мексиканець Бартоломео Гуттіерес прибув з Маніли 1612 року. З самого початку своєї місії він мав переховуватися в печері, а вночі служив християнській спільноті. Йому допомагав Іоан Сьодзабуко. Зраджені колишнім християнином, вони досвідчили страждань протягом року. Іоана стратили 1630, а Бартоломео катували аж до грудня 1631, занурюючи його у джерело киплячої сірки та лікуючи рани, аби знову завдавати нестерпного болю. Нарешті його спалили разом з Франциском від Ісуса та Вінсентом від Святого Антонія. Ці двоє свого часу допомагали йому в місії.

Карл Спінола, походженням зі шляхетної та заможної генуезької родини, племінник ноланського єпископа, міг отримати видатну церковну посаду, але жадав лише одного вінця: мученицького. Він просився до японської місії, і потрапив до Японії 1602 року. Своєю лагідністю та щирістю він придбав для Христа багатьох вірних. 1618 року його схопили та кинули до в’язниці, де він протягом чотирьох років зазнавав тяжких страждань через хворобу. Немолода вже людина, віком 54 років, отець Спінола, часом не міг отримати від вартових навіть краплі холодної води. Проте в цей самий час він писав: «Батьку, як солодко та радісно страждати за Ісуса Христа! Я досвідчив цього так, що важко переповісти, особливо тут, у в’язниці, де ми постійно постимося. Сили мого тіла покидають мене, але моя радість зростає, що ближче я виджу смерть. О, який я був би щасливий наступної Пасхи співати «Алілуя» разом з блаженними!» Узнавши, що приречений до спалення живцем, він дякував Богові за винагороду, якої він не вартий. З в’язниці його відправили до Нагасакі, де він був страчений разом з дев’ятьма єзуїтами, чотирма домініканцями та шістьма францисканцями. Решту страчених – загалом 50 чоловік – складали світські вірні. Половину було спалено, половині відрубали голову. Отець Спінола стояв мовчки та нерухомо аж поки мотузки згоріли та тіло впало у вогонь.

Не можна перелічити всіх японців, які постраждали за віру. Сьогодні прихильники буддизму пишаються толерантністю своєї віри – мовляв, ми не спалювали єретиків живцем, як це робили християни, та не несли віру мечем, як робили мусульмани. Проте ми знаємо, що це неправда. Буддійські правителі Японії піддавали вірних Христові таким тортурам та карам на смерть, що їх не вигадували навіть ті, хто складав «чорну легенду» іспанської інквізиції. Людей не тільки палили живцем та розпинали - варили у гейзерах, знімали шкіру, підвішували догори ногами, зробивши розріз за вухом, аби вони не надто швидко вмирали від приливу крові до голови, забивали на смерть палицями та топили у приливних хвилях. Князь Мацудайра, голова провінції Амакуса, вигадав «танок міно»: людину, зв’язавши руки, одягали у плащ з трави міно, який традиційно служить для захисту від дощу - і підпалювали.

Амакуса була провінцією з сильними християнськими традиціями та спільнотами. Політика сьоґунату була скерована на її цілковите знекровлення. Тому князь Мацудайра та його попихачі однаково ревно катували та страчували людей і через їхню віру, і через податки. Це не могло не спричинити народних хвилювань – і 1637 року в Сімабара спалахнуло повстання. Його очолив 16-річний юнак Амакуса Сіро, син незначного самурая. Майже всі повстанці були християнами.

Токуґава скерував проти повстанців 200-тисячну армію. Ребелянти, закріпившись у замку Хара, відчайдушно опиралися. Їх було у шість разів менше – а якщо не рахувати жінок та дітей, то у десять разів. Декілька місяців тривала облога. Люди були зморені голодом, проте не здавалися. Мацудайра зміг взяти замок лише завдяки зраді тих, які теж чомусь називали себе християнами: голландська ескадра розстріляла його з потужних гармат. Цей юдин вчинок мав свою ціну: лише голландці отримали від сьоґуна дозвіл на торгівлю в Японії.

Саме голландці показали сьоґунові, як виявляти серед японців таємних християн: людей зобов’язували приходити до буддійського храму та, повторивши зречення від Христа, топтати ногами ікони Господа, Його Пречистої Матері та святих. Однак, ці заходи виявилися недостатніми. Християнство в Японії пережило сьоґунат. У 1882 році, коли в Японії було оголошено свободу совісті, до єзуїтів з місії підійшли якісь невідомі японці, і, частково ламаною англійською, частково на мигах, пояснили, що вони є християнами, католиками, вірують в Єдиного Бога, Христа та Діву Марію.

Папа Іоан-Павло II у своїй паломницькій мандрівці до Японії проголосив урочисту промову в Нагасакі, на Пагорбі Мучеників. «Сьогодні я хочу бути лише одним з багатьох паломників, що прийшли сюди, до Пагорбу Мучеників у Нагасакі, де християни засвідчили свою віру у Христа, принісши себе у жертву. Вони тріумфально перемогли смерть у одному неперевершеному акті прославлення Господа. У молитовних роздумах перед монументом мучеників, я хотів би проникнути у таємницю їхнього життя, аби вони говорили до мене та всієї Церкви, аби вислухати їхнє послання, живе після сотень років. Як Христос, вони були приведені на місце страти злочинців. Як Христос, вони віддали життя заради того, щоб ми могли вірити у любов Отця, спасительну місію Сина та непохитне керівництво Святого Духа... Вони були першими з багатої жатви мучеників, і багато хто після них освятив цю землю своїм стражданням та смертю... Сьогодні я прийшов до Пагорба Мучеників, аби засвідчити першість любові на землі. На цьому святому місці люди, які йшли різними шляхами в житті, довели, що любов сильніша за смерть. Вони втілили суть християнського благовіщення, дух блаженства, так, що всі, хто дивиться на них, може надихатися їхнім життям і зробити своє життя сповненим несебелюбної любові до Господа та ближнього».

Один з місіонерів, які придбали в Японії мученицький вінець, дорогою на кораблі мав пророчий сон: над країною, куди він плив, здіймався, як сонце, білий хрест – який раптом почервонів. Назва країни записується двома ієрогліфами: «корінь» та «сонце». Ієрогліф «корінь» дуже схожий на хреста, на якому розпинали в цій країні. Християнське населення Японії налічує загалом біля 1 мільйону. Але червоний хрест палає над цією країною так само, як квітка хризантеми на її прапорі.
Subscribe

  • Post a new comment

    Error

    Comments allowed for friends only

    Anonymous comments are disabled in this journal

    default userpic

    Your reply will be screened

    Your IP address will be recorded 

  • 4 comments