Ольга Чигиринская (morreth) wrote,
Ольга Чигиринская
morreth

Продовження пріквела до СМ

Десята десантна маніпула Шіндена не була єдиною "гуманітарно-поховальною командою", що працювала на Сунагіші – але була першою. Тому на Сагару та його начальника, командера Мінья звалився весь тягар першого контакту з тими, хто вижив. Два тижні тому Мінья та першу центурію відкликали до фронту – а Сагара з другою мусив залишитися, бо три тижні тому прибула слідча комісія у складі трьох імперських інквізиторів, а точніше – інквізиторок, сестер-мінервинок. "Клото, Лахезіс та Атропос", відрекомендувалася сестра Гелена. Двох інших сестер насправді звали Катерина та Сільвія. Тож, Сагару та його центурію придали інквізиторкам, і дня не проходило, щоб Сагара не пошкодував про це – і не картав себе за малодушність.
На допомогу вже прилетіли декілька місій з найближчих домініонів, а також місії від Соланів та Ягдбергів, бо як же ж без Соланів та Ягдбергів, без них і кава не завариться. І всі чомусь одразу прийняли Сагару за найбільше цабе на цьому згарищі – може, через те, що він був тут раніше за всіх. Хоча насправді найбільш законною владою був представник домініону Шезаар радник Сімон Пегю. Але радник більшу долю часу проводив на станції Ходері, на тутешнім місяці. Сагара охоче помінявся б з ним місцями, а ще охочіше зібрав би центурію, підняв "Лева" та рвонув би на фронт, займатися справжнім ділом.
Але він дав обітницю послуху, і командорія його не відкликала. Отже він мав знаходитися тут, керувати розбиранням завалів, похованням трупів та розподілом гуманітарної допомоги серед тих, хто вижив.
Сагара скинув кідо, передав його братові Томігану та вийшов був пірнути в океан, коли його хтось гукнув. Власне, чому "хтось"? Голос сестри Гелени не можна булло переплутати ні з чиїм більше.
У давніх поезіях голоси жінок порівнюють з пташиним співом. Якщо обирати серед пташиних голосів, сестру Гелену можна було б порівняти лише з круком. Занизький для жінки, але різкий, повний якихось сторонніх шумів, її голос проникав не те що в серце – а й в спинний мозок.
- Командере! – простуючи піщаним схилом, сестра Гелена підсмикнула спідницю мало не до колін, а сандалії несла в руках. – В мене добрі новини: ми пробилися до міського архіву.
- З вашої інтонації я розумію, що є й погані?
- Так. Приблизно половину архіву знищено. Оскільки люди од віку скидають до підвалів у першу чергу всякий непотріб – я гадаю, що знищено ту половину, яка могла бути найкориснішою.
- Завтрашній день покаже.
- Так. Але дані на місця мешкання громадян, хоча й трохи застарілі, ми знайшли. Тепер можна буде писати на могилах прізвища, а не просто "люди з кварталу такого-то".
- Велике полегшення, - не втримав сарказму Сагара.
- Сьогодні ваші люди когось вбили? – сестра Гелена насупила кошлаті брова. – Людожера, як мені сказали?
- Так. Це сталося випадково – новіцій Кінсбі незграбно сіпонув його за комір та зламав шию. Якщо хочете, зробіть розтин.
- Ви певні, що випадково?
- Так.
- Кінсбі сказав це на сповіді?
- Сестро, ви не гірше за мене знаєте, що я не маю права відповісти на це питання.
- Я ж не питаю вас, що саме він сказав.
Сагара відповів їй лише поглядом.
- Я охоче покинула б ці старі суддівські замашки, - посміхнулася сестра. – Але наш імператор Брендан не дає бабці спокою.
Вони почвалали дюною далі.
- Я мушу включити це в звіт, - сказала сестра Гелена.
- Це ваш обов’язок, - незворушно відповів Сагара.
Під ногами пісок зарипів глухо – змочений прибоєм, темно-брунатний, він світлішав, коли на нього ступали, наче хтось під землею вмикав ліхтарика – а потім знову темнів, і відбитки босих ніг черниці й сохея наповнювалися водою.
- Мені не дає спокою думка – навіщо вони це зробили, - сестра Гелена примружилася на місяць, що виринав з-поміж хмар.
- Зробили, бо не мали транспортів вивезти всіх цих бідолах.
- Ні, я розумію, чому. Але не розумію – навіщо?
- Місто Мінато було об’явлене заручником, - знизав плечима Сагара. – Якщо вони пішли б отак просто, втратили б лице.
- А хіба вони його не втратили зараз?
- Ріва – пірати. Вони мислять іншими категоріями. Для них втратити лице – означає погрожувати комусь і не здійснити погрози. А може, Шнайдер волів, аби з ним на одній шибениці у крайньому випадку можна було повісити всю Директорію…
- А може, Директорія б воліла, аби разом з нею можна було повісити Шнайдера?
Сагара здивовано подивився на літню некрасиву жінку, що стояла по щиколотки у океані й каламутила воду пальцями ніг.
- Даруйте?
- Скажіть, два місяці назад в нас було за що вішати Шнайдера?
- З його наказу людей Сунагіші мордували голодом, а перед тим – так безсердечно грабували, що вони мусили повстати.
- Як ні шкода, але на той момент Сунагіші ще не була визнана Імперією як незалежна планета. Сенат прийняв рішення тільки після того, як Ріва об’явили що повстання придушене, а Раяна Маеду схоплено. Отже, нам нема чого було інкримінувати Шнайдерові. Власне кажучи, він пропонував Директорії віддати Сунагіші нам.
- Що? – Сагара сласним вухам не вірив.
Сестра зітхнула та закотила очі.
- Всі так реагують, а поміж тим це – секрет Полішинеля. Інформація пройшла скрізь інфосферу – і хоч би кого зацікавила. Шнайдер пропонував після закінчення кенанської кампанії покинути Сунагіші. Але Директорія буда проти – такий зручний транспортний коридор – і полишати нам? До того ж, Шнайдера вони ненавидять. Отже, Директорія сказала йому: ми тебе призначили тайсьогуном – тож іди та замирюй цей заколот. І він мусив іти.
- Але ж не мусив спалювати людей.
- Якби він не виконав рішення Директорії, його могли б відставити від посту тайсьогуна. А він воював з домом Кенан не заради того, щоб отак водночас все втратити.
- Тому краще було розплатитися за свою владу чотирма манами життів.
- П'ятьма, якщо мої попередні оцінки вірні. Ви забуваєте про тих, хто загинув у ході повстання. Поки Шнайдер не зайшов у своїй боротьбі занадто далеко, щоб відступати, Директорія боялася, що він змінить всю структуру політичного правління в Вавілоні. Навіть якби Шнайдер потерпів невдачу - Ріва могли існувати без Директорії. Тож Директорія зробила так, щоб в Ріва не залишилося жодного шансу на встановлення миру з Імперією.
- Вони що, такі йолопи? Я не вірю. Політик може бути мерзотником – але не йолопом. тепер Імперія не заспокоїться, поки не розрахується за Сунагіші. особисто я не заспокоюся, поки не побачу Шнайдера та Нейгала мертвими, а цю Директорію - на лаві пвдсудних. То що - ці політики ладні спалити дім, аби зварити собі чашку супу?
- Саме так. Політик може, залежно від кон’юнктури, прекрасно бути йолопом та мерзотником у одному обличчі. Повірте людині, яка спостерігала цю породу в її природному середовищі. Наприклад, середньостатистичний сенатор думає на п'ять років вперед – не більше. Йому звітувати перед своїми виборцями. Середньостатистичній домінатор звітує імператорові – тому мислить уперед на трохи довший строк. Член Директорії – трохи інша справа: йому звітувати перед своїми спонсорами. Він думає вперед на значно менший строк. Ось подивіться хоча б на Пегю. Це людина, яка буде звітувати своєму домінаторові – можете роздивлятися її як діючу модель вавилонського політика.
- Гидотна штука, - криво посміхнувся Сагара. – А ви ж так само як і домінатори, звітуєте імператорові.
- Так, - жінка вийшла з води й натягла сандалії. – Не буду вам більше заважати, купайтеся. Зустрінемося після вечірньої служби.
Subscribe

  • Post a new comment

    Error

    Comments allowed for friends only

    Anonymous comments are disabled in this journal

    default userpic

    Your reply will be screened

    Your IP address will be recorded 

  • 11 comments