Ольга Чигиринская (morreth) wrote,
Ольга Чигиринская
morreth

Пріквел до СМ. Закінчення

За півхвилини з апарата, назва якого була Сагарі невідома, виповз рожевий пластиковий листочок розміром з долоню. Потім іще один – нормального розміру та зеленкуватого кольору. Перший був власне свідоцтвом про народження, другий – записом про те, що свідоцтво номер такий-то на ім'я Ричарда Суни видано комуною Мінато першого листопада 365 року від Еберу.
- Тепер потрібна печатка комуни, - сказав юнак. – І підпис двох свідків, отут і отут.
- Так, - пан Іто вийняв з кишені печатку і притиснув її до свідоцтва про народження. Печатка зробила "бззззззз", пластиковою поверхнею пробіг відблиск лазерного променю, що певним чином змінював молекулярну структуру поверхні, залишаючи неповторний візерунок. – Командере, пані Тошідзукі, чи не зробите нам честь? Розпишіться отут як свідки...
- Готово, - сказала бардеса через кілька секунд, повертаючи стило.
- Оце нам, - пан Іто взяв великий зеленкуватий лист. – А це вам, - дав він карточку Сагарі.
- Даруйте, як це – їм? – здивувався радник. – Ви хочете сказати, що цей хлопчик не летить до Аркадії?
- Ні, не летить, - сказав Сагара. – Ми заберемо його та передамо в притулок михаїлітів, для подальшого всиновлення.
- Але чим гірший притулок на Аркадії? – здивувався чиновник – Ви мене в домовину хочете загнати, їй-право…
- Притулок на Аркадії нічим не гірший, - терпляче пояснив Сагара. – Але цей хлопчик вже зазнав доволі страждань, фізичних і психічних. Так склалося, що він прийняв наш екіпаж, і ми його полюбили. Розрив зараз буде дуже болючим для нього. Наш лікар сказав, що можуть бути рецидиви – він щойно почав розмовляти, і може знову втратити мову. Наш психіатр розпочав терапію і для хлопця краще не переривати її.
- Але ж всі діти звідси летять до Аркадії. Хіба не краще йому буде серед своїх?
- Ні, - сказав пан Іто. – Повірте мені. Подивіться самі. Свої для нього тепер – екіпаж "Лева".
Справді, малюк вдерся на стіл, а з нього – на плечі братові Сео.
- Що, ми знову робимо щось таке, потребуюче перегляду законів? – запитав центуріон.
- Ні. Але існує певна суспільна думка… Розумієте мене?
- Уявіть собі, ні.
- Добре. Ось зараз пані Ганна напише зворушливу історію про то, як малого хлопця всиновила рота сохеїв. Дуже зворушливо на перший погляд. А на другий – в сохеїв існує певна репутація… Даруйте, я не хотів піднімати цю тему... але ви самі наполягли.
- Такого роду суспільні думки називаються плітками, - сказала сестра Гелена.
- Звіть як хочете, але не буває диму без вогню. Якщо чоловіки роками уникають жіночого суспільства…
- То вони, зрозуміло, педерасти, - кивнула сестра Гелена. – Всі ченці та священики. А в усіх черниць, звісно, сексуальний психоз.
- Крім тих, з якими бахурюють священики, - вставила пані Тошідзукі. – А коли чоловічий та жіночий монастирі стоять поруч – то між ними обов'язково прориють підземний хід…
- До ченців-педерастів, - завершила сестра Гелена. – Годі. Якщо в вас немає інших підстав для передачі хлопця під тимчасову опіку пана Сагари…
- Знаєте, я ж можу просто взяти й не дозволити.
Повисла тиша. Першим її порушив Сагара.
- Гарненька в вас яхта, пане раднику…
- Що? До чого тут яхта? Що ви маєте на увазі?
- Мабуть ви добре робите свою роботу, якщо вам платять гроші, яких вистачає на такий корабель.
- Ви на щось натякаєте?
- Ні, - сказала сестра Гелена, дивлячись на священика чомусь дуже неприязно. – Пан Сагара ні на що не натякає.
- Та Бога ради, - знизав плечима Пегю. – Мені байдуже. Хочете його забрати – забирайте. Пане Іто зараз скомпонує вам якусь цидулку…
– А що з братом Хаасом?
- На нього громадянська форма готова ще позавчора, - знову вліз Шінта. Видно було, що юнакові не терпиться здихатися дорослих та повернутися до гравіполо.
- Я не можу приймати таке рішення сам…
- Знов за рибу гроші.
- Хай йому грець, друкуйте, - махнув рукою Пегю і вийшов з намету.
За декілька хвилин всі формальності було влаштовано. Пані Ганна потиснула сохеям руки та попрощалася. Потім всі попрощалися з Шінтою та паном Іто. В наметі знову був гамір. Виходячи у двері, Сагара помітив, що Шінта повернувся до гравіполо.
Взагалі все було нормально – крім того, що сестра Гелена дивилася вовком.
- Що таке? – спитав Сагара. – Я щось не так сказав?
- Авжеж, - сестра видихнула. – Я розумію, що на вас не можна сердитися… Даруйте, отче, але в певних питаннях ви просто – велика дитина.
- Красно дякую. Вам не хотілося псувати з ним стосунки?
- Отче, я у найближчий час таки зіпсую з ним стосунки, й зіпсую так, що він бажатиме мені тільки скорої смерті – але матиме берегти мене як зіницю ока, бо ансибль-пакет з інформацією, яку пустять в хід у випадку моєї смерті, вже передано, і це безповоротно.
- Тоді в чому справа?
- В тому, що я добре знаю, від кого він отримав цю яхту і на що заплющив очі, щоб її отримати. А ви бовкнули про це при Тошідзукі, яка пхне свого гострого носика в цю оборудку – і неодмінно викопає все лайно та вивалить його перед суспільством.
- Але хіба це погано? – здивувався брат Сео.
- Діти! – з сестра розпачем струснула головою.
- Сестра має на увазі, - пояснив Сагара, - що вона тримала радника на мушці. Свого часу вона – чи ті, хто вповноважив її – пристали б до радника з цією яхтою як з ножем до горлянки. І він танцював би під їхню сопілку.
- Саме так, - незворушно відповіла сестра. – Ви мислите трохи схематично – за яхту радника можна надовго відправити на Сунагіші в помаранчевім комбо, але не можна повісити. Але на ньому є й дещо, гідне мотузки. Якщо пані Тошідзукі знайде та викопає це – доведеться таки тяги мерзотника у імперський суд та приміряти на нього мотузяну краватку. А він корисний мерзотник. Розумієте, пане Сагара, я можу зараз, тримаючи цього негідника за ніжне місце, змушувати його та його клієнтуру на Ходері красти втроє менше, ніж вони могли б. Пані Ганна може зробити так, що всю цю гарну крамничку на Ходері розженуть. Дуже втішно для народу: крадіїв покарано, публіка рукоплеще. А далі? На це місце саджають нового мерзотнка – і він краде вже не втроє, а вдесятеро проти попереднього. Аби компенсувати собі ризик.
- А можна зробити так, щоб цю посаду займав не мерзотник?
- Можна. Призначити на неї імперського інквізитора. Але це тимчасовий захід – а нам потрібно, щоб система працювала постійно.
Сагара згадав, як вигрібав з водозбору рештки людей, що зварилися живцем – і промовив:
- Здається, сестро, я робив більш чисту роботу, ніж ви. Пробачте мені, що я перетворив вашу кулю на петарду.
Сестра кивнула, приймаючи вибачення. Потім сказала:
- Я вам заздрю. Дивіться, він засинає.
Дійсно, малий, обхвативши руками голову центуріона, куняв, приспаний розміреною ходою брата.
- Так, - брат Сео спустив дитину з плеча і поніс на руках. – До побачення, сестро.
- До побачення, - жінка майнула рукою.
***
Відлітали вночі, без урочистих прощань та проводів. Тут була робота, і вони робили її доти, поки не з'явилися ті, хто робитиме її краще. Сагара та Сео запросили на прощальну чарку саке лише пана Іто, сестер-інквізиторок та капітана Твіддл.
- Нехай вам щастить, - сказав мер.
- Це вам нехай щастить, - побажав Сагара. – Ви заслужили хоч трохи щастя.
- Ні, - серйозно сказав старий. – Ми його заслужили не більше, ніж тих мук, що ми їх пережили. Щастя не можна заслужити, але останнім часом я відчуваю, що здатність бути щасливим повернулася до мене. І знаєте, через кого? Через вас, командере. Коли ви сказали мені ті слова… Пам'ятаєте – якщо ми здамося, це значить, що Ріва перемогли остаточно? Спершу я подумав – яка нісенітниця. Вони ж таки перемогли. Вони вбили стільки нас, скільки спромоглися – хіба ж це не перемога? А потім… я побачив, яке в вас було обличчя, коли ви вийняли цього хлопчика з підземелля… І зрозумів – ні. Поки хтось із нас живе так, наче в нього є майбутнє – вони не виграли. Не позбавили нас майбуття.
- Так, - погодився Сагара.
…Перед самим стартом він знайшов Діка в дорміторії – брати після об'явлення хвилинної готовності, пристьобувалися до койок.
- Я хочу взяти його в рубку, - сказав священик. – Дік, підеш зі мною?
Малий кивнув, дав розстебнути на собі ремінці – і пішов з Сагарою об руку.
- Це лише один раз, - сказав малому Сагара. – Більше я тебе не братиму в рубку. Але ти повинний подивитися на свою рідну планету. Вакатта?
- Вакатта йо, - серйозно відповів хлопчик.
Мінато не вдалося побачити, бо острів був затягнутий густими хмарами.
- А де небо? – спитав Дік, коли вони вийшли з атмосфери.
- Оце, - навігатор Жакінта показав на стелю-екран, величезну півсферу. – Оце й є справжнє небо, синку. Просто жах бере, яке велике.
- Де земля? – спитав хлопчик.
- Оце синє, - Сагара показав на окраєць планетної кулі, що займав нижній сектор екрану.
- То море, - заперечив хлопчина. – Де земля?
І саме тут хмари трохи розступилися…
- Ось, - сказав Сагара, показуючи в просвіт. – Оце жовте.
- Пісок, - здогадався хлопчик. – Так мало…
- Мало, - погодився Сагара. – Але цю землю хтось дуже любить. І навіть якщо ти ніколи сюди не повернешся… Вона все одно буде з тобою. Розумієш?
- Так, - сказав хлопчик. – Вакатта йо.
Subscribe

  • О ценностех ея

    Давайте немножко оттолкнемся от хроник скорбной Нины и обратим внимание на интересный факт: когда консерваторы затевают разговор о ценностях, из них,…

  • Культурний шок

    Я рідко сюди пишу, і саме тому покладу це тут, щоб не загубити, бо у Фейсбуці воно швидко спливе за течією часу. Я відкрила для себе ікони Любові…

  • Задание "Театр".

    Шмышл был в том, чтобы посмотрев некий спектакль, наделать набросочков, и после по этим набросочкам нарисовать картинку в том матерьяле, в каком…

  • Post a new comment

    Error

    Comments allowed for friends only

    Anonymous comments are disabled in this journal

    default userpic

    Your reply will be screened

    Your IP address will be recorded 

  • 2 comments